Ексклюзиви
Неділя, 04 грудня 2011 17:57
Олег Шама
Олег Шама
Олег Шама

Безробіття

Мені не раз доводилося сидіти, як от зараз, без роботи. Тобто, на яку треба ходити. У цей час, якщо в тебе нічого не болить, можна взагалі почуватися, як отой птах небесний, що не сіє і не жне, а Господь його все одно годує. Вже не кажу про сон. Можна точно не заперечувати лікарям, які переконують, що людина має спати двічі на добу. Я тоді додаю: коли хоче і з ким хоче. Правда, у якийсь момент до ейфорії від заздрощів підневільних друзів додається тривога, чи не прокинуся я завтра зі зворотними заздрощами.

Чотири роки тому саме з такою сумішшю почуттів я жив уже кілька місяців. Аж ось на голову впали одразу аж дві пропозиції, на які подумалося: "Ого". Але без знаку оклику і не протяжно. Ну, так, щоб це допомогло не померти, як віслюкові між двома копицями сіна.

Заради однієї треба було летіти до Донецька. Вже перед самим літаком рекрутерка повідомила: "Ну, это… Метинвест". Чогось затинаючись, як іноді в казках вимовляють ім'я злого чарівника. Стало до свербежу цікаво, яким боком усе те, що я розповів про себе, може знадобитися ахметівському монстру. Треба ж було щось вигадати, коли поцікавляться, як я бачу свої перспективи в них. Так вчать в американських книжках: слід переконати роботодавця, що ти хочеш працювати в нього щонайменше років п'ять, ну, і бажано, заради чого. Хоча перед усіма попередніми роботами мене ніколи про таке не питали.

А в Донецьку таки спитали. І виглядало це, як хук нижче пояса: "Скажите, чего вы хотите достичь в жизни?" Які там п'ять років! Тут ішлося про "жизнь".

От, що відповісти на таке? Стати космонавтом мені ще в дитинстві не хотілося - не подобалися їхні костюми. А з теперішнім станом космічної галузі це було б зовсім безнадійно. Щось типу цього я і сказав. Два Андрії, які мене співбесідували - один колишній міністр економіки Білорусі, другий уже не пам'ятаю колишній хто - виявилися з почуттям гумору. Тому далі ми говорили про Старобільськ, бо їм було цікаво, звідки я родом. А коли дійшли до того, що Ільф і Петров взяли його прототипом Старгорода, то і про Остапа Бендера. А ще треба було пояснити, що я вивчав в університеті. Довелося розповідати про німецьку класичну філософію. І хвилин 10 вони мене не перебивали.

Далі ми говорили про Старобільськ, бо їм було цікаво, звідки я родом. А коли дійшли до того, що Ільф і Петров взяли його прототипом Старгорода, то і про Остапа Бендера

Десь так на 30-й хвилині вже я почав натякати, мовляв, чого ж мене сюди позвали? Лише під кінець других 30 хвилин один з Андріїв, ніби між іншим, сказав, що вони шукають людину, яка координувала б газети їхніх металургійних комбінатів. Про те, що від скреготу заліза мені часом робиться млосно, я промовчав. Хоча, якби саме це з'ясувалося одразу, і до Донецька не довелося б їхати.

Що це було? Питав я себе дорогою додому. Вже з мого резюме було видно, що я їм не підхошуся. Не треба й американських книжок читати. Може, це така нова донецька розвага - замовити на годину гуманітарія з Києва, щоб чогось випити?

У Києві на мене чекала друга співбесіда. Лідер однієї політичної сили збирав інформаційний центр, який мав би допомогти Ющенку ще раз стати президентом. Щось ірраціональне завжди підтримувало в мені симпатію до цієї людини. Не скажу, що я знав, чим тут можна зарадити, але поговорити - чому б і ні? Проте цього разу вже я використав тактику роботодавця й випалив: "А ви запитували Віктора Андрійовича, він сам цього хоче?" 2008-го було не очевидно, ким себе бачить Ющенко у наступні кілька років.

Реакція на моє запитання не те щоб вразила, а скоріше підтвердила мої підозри щодо життєвих пріоритетів тодішнього президента: "Ми маємо зробити все, щоб він захотів піти на другий термін".

А на таке, от, що відповіси? Так само, як і з донецькими більше ми не зустрічалися.

Звичайно, скільки завгодно можна говорити про відповідність людей до їхніх посад і всіляке таке. Але що, якби тоді я розмовляв не з якимись лідерами, а, припустимо, з Ющенком і розказував би йому про те, що донецьким. Може б він дужче захотів ще одного президентства? А так сидимо і він, і я без роботи. Ну, такої, на яку треба ходити.

Зараз ви читаєте новину «Безробіття». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода