Віце-спікер Верховної Ради 44-річний Микола Томенко днями висловив прогноз, що депутати від блоку НУ-НС не зможуть зняти з посади голови своєї фракції Миколу Мартиненка, 48 років. А відтак НУ-НС не вийде з проурядової коаліції.
Колишній "польовий командир" Майдану надто переймається формальним існуванням коаліції, що дає змогу надалі обіймати крісло прем"єр-міністра 48-річній Юлії Тимошенко. Хоча ключові політичні гравці чудово усвідомлюють — твердої більшості, як опори Кабміну, фактично немає.
Миколі Томенку не завадить задуматися, чому чимала частина депутатів-"нунсівців" свого часу віддала голоси за прем"єрство Тимошенко, а тепер не бажає голосувати за урядові законопроекти. Віце-спікер хоче бачити в цьому виключно руку Секретаріату президента. Його підозри частково справедливі.
Однак правильніша відповідь лежить в іншій площині. Парламентсько-президентська модель державного управління передбачає ситуацію, коли коаліція та сформований нею уряд є абсолютними однодумцями. Кабінет Міністрів виконує лише те, що прийнято парламентською більшістю, у його діях не повинно бути ані найменшої ознаки самоуправства. Тому фактичний розвал коаліції, головним чином, спричинений небажанням частини депутатів нести відповідальність за деякі популістські рішення прем"єра, на які вони не давали своєї згоди.
Замість налагодження конструктивного діалогу з коаліційними союзниками Юлія Тимошенко вибрала інший шлях і сама себе загнала в замкнуте коло. Почала регулювати діяльність уряду переважно через власні постанови, тобто фактично за допомогою підзаконних актів. Ціла низка їх вийшла за межі компетенції Кабміну, оскільки зачіпала питання, віднесені до компетенції виключно Верховної Ради.
Одним із "найяскравіших" таких підзаконних актів стала постанова N366 від 14 квітня 2009 року "Про сплату внесків на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування фізичними особами — суб"єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування".
Кабінет Міністрів видав її після невдалих спроб провести через парламент аналогічний за змістом закон. Тобто уряд вольовим рішенням ввів незаконні пенсійні платежі, які вимагав від малих підприємців.
Гроші повернули лише російській компанії, а двом українським — ні. У цілому йдеться про 800 мільйонів гривень
Усупереч очікуванням авторів постанови, надходження від підприємців до Пенсійного фонду навпаки скоротилися. Натомість понад 500 тис. суб"єктів підприємницької діяльності були змушені піти в тінь, а 300 тис. найманих робітників втратили роботу. Це негативно позначилося на надходженнях у бюджети різних рівнів. Але головне, постанова викликала серйозне обурення серед підприємців. За короткий термін були зібрані й подані до суду понад 7 тис. позовів. Вони були об"єднані в одну справу, і 28 вересня 2009 року Адміністративний суд Києва визнав постанову N366 незаконною. Уряд подав апеляцію, однак президент поставив у справі крапку, скасувавши постанову своїм указом.
Ще два підзаконні акти уряду Тимошенко нещодавно скасував Конституційний суд. Перший — постанова, що дозволяла використовувати благодійні внески для виплати заробітної плати. Другий акт — постанова N430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості". Якщо перший документ мав видиму благородну мету, то другий — явно виходив за межі компетенції Кабміну. Ідеться про відчуження майже 100 вугільних шахт, які перебувають у державній власності. Згідно з законом, таке вилучення має відбуватися лише шляхом приватизації. А це вже входить до компетенції Фонду державного майна.
У багатьох аналітиків складається враження, що керівництво уряду бачить Фонд держмайна підрозділом Кабміну. Вагомою підставою для таких підозр стала історія з невдалим продажем Одеського припортового заводу. Коли "фантазії" приватизаційної комісії та керівництва двох згаданих держустанов із приводу нібито змови учасників приватизаційного конкурсу збіглися у часі дивовижним чином.
Є підстави підозрювати використання Кабміном коштів, що були перераховані учасниками торгів до Фонду держмайна, в якості конкурсної гарантії. Кожен із трьох претендентів на купівлю Одеського припортового перерахував по 400 млн грн. Їх Фонд державного майна мав би повернути після завершення конкурсу. Однак гроші повернули лише російській компанії "Азот-Сервіс". Натомість українським "Нортімі", яка фактично виграла конкурс, та "Фрунзе-Флорі" заставу не повернули. Уцілому йдеться про 800 млн грн. Гроші великі. Якщо вони справді розчинилися в процесі латання чисельних бюджетних дірок, повернути їх у сьогоднішніх умовах украй проблематично. Але ж повертати необхідно!
Власник компанії "Фрунзе-Флора" Костянтин Григоришин на швидке повернення своїх коштів уже не сподівається. Нещодавно він заявив, що єдиним джерелом покриття боргу збоку ФДМУ може бути лише черговий, четвертий, транш кредиту Міжнародного валютного фонду. Але це може статися не раніше середини листопада. Навіть якщо буде ухвалене позитивне рішення з боку МВФ, повернення 400 млн грн можна очікувати лише на кінець місяця. Звісно, якщо на те буде добра воля керівника Кабміну.
Стосовно отримання четвертого траншу — є великі сумніви. Адже попри наполегливі застереження МВФ і деяких лідерів Євросоюзу, президент підписав закон про підвищення соціальних стандартів в Україні. Крім того, однією з умов отримання останньої частини кредиту відповідно до Меморандуму про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом є якраз успішна приватизація Одеського припортового заводу.
Зачароване коло знову замкнулося.
4 
1
Коментарі