6 листопада в Одесі поховали вояка УПА, учасника Кенгірського повстання Володимира Караташа. Він помер напередодні від інсульту на 92-му році життя. Про це gazeta.ua повідомив Роман Коваль.
"Він вийшов у дворик прогулятися і його схопив інсульт. Вже другий за цей рік. Помер швидко, довго не мучився", - каже історик Роман Коваль.
Володимир Караташ народився 2 березня 1926 року у селі Роздол, тепер Голованівського району Кіровоградської області. 17-річним юнаком увійшов до Організації українських націоналістів. Став стрільцем сотні Сталевого — підрозділу УПА, що діяв на території сучасних Вінницької, Черкаської і Кіровоградської областей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кримчанина вбили за український прапор на балконі
Згодом заарештований радянським СМЕРШем і засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував у Горьківській тюрмі №1. А в 1949 році його перевели до Воркути – в табір суворого режиму "Речлаг". Працював на шахті. Створив підпільну групу, яка мала на меті підготувати повстання і спробувати втекти з табору. Вони підготували біля 500 саморобних гранат великої розривної сили. За "організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів" Володимир Караташ був засуджений військовим трибуналом до розстрілу. Закованого оунівця перевезли до Вологди, де він провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Вісім разів імітували його розстріл.
"Не з'їхати з глузду в камері смертників мені допомагали Шевченко, Леся, Франко. Я сорок сторінок "Гайдамаків" і досі знаю напам'ять", - згадував Володимир Караташ.
Вирок після смерті Сталіна замінили на 25 років тюрми і концтаборів. Етапований до Казахстану в табір суворого режиму "Степлаг" селища Кенгір. Там у травні - червні 1954-го брав активну участь у Кенгірському повстанні - наймасштабнішого в історії ГУЛАГу повстанні в'язнів.
"Під час повстання було так, наче у нас на Майдані: всі — рідні, всі — свої. Ми руйнували мури, що розділяли сектори табору, будували барикади зі стільців і лавок із їдальні. Ми протрималися сорок днів! Але коли я побачив, як танки розчавлюють жінок, як пострілами снайперів було вбито двісті з гаком наших вартових, зрозумів: революція закінчилась", — згадував Володимир Михайлович.
Після так званої амністії Караташ закінчив Одеський державний університет, а потім 25 років пропрацював учителем англійської мови в селі Побузькому Голованівського району Кіровоградської області. Ветеран був активним учасником Революції Гідності, а з початком війни на сході збирав кошти для бійців АТО.
"Його часто можна було зустріти на Сьомій станції Великого Фонтану. Продавав мед, зібраний на своїй пасіці. Гроші від реалізації передавав спочатку на Майдан, потім в АТО і на організацію різних патріотичних заходів", - розповів одесит, який добре знав Караташа.
Володимир Караташ залишив три книги спогадів: "Прометеї Заполяр'я", "Обережно: гранати" та "На барикадах Кенгіра". За останню отримав Літературну премію ім. Євгена Маланюка. Також він лауреат премії ім. Юрія Горліса-Горського. У роки незалежності став членом Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України" та Історичного клубу "Холодний Яр". У 2007-му нагороджений орденом "За мужність" 3-го ступеня.
Поховали ветерана на цвинтарі в Суворовському районі Одеси. У нього залишився син Михайло та донька Оксана. Обоє працюють лікарями в Одесі.
3 
1
Коментарі