— Шо ти така неповоротка? Ану, налий нам чаю, — пузатий батюшка з круглим, як млинець обличчям, ледве втискується за стіл.

Його вагітна третім дитям дружина метушиться навколо гостей. Раптом цукорниця летить з її рук.

— От ще роззява! — гримає священик.

Жінка присідає — круглий живіт не дає їй нагнутися — і збирає скалки. Відвертається, щоб ніхто не помітив, як сльозинки стікають на губи. Тихцем злизує їх. Їй 24 роки і шість із них — вона у шлюбі. Затуркана невиспана істота. Кіски зализала у гульку і накрила невиразною хустинкою. Чорна спідниця до п'ят. В інакшому одязі батюшка ходити не дозволяє.

— У Біблії сказано, що жінки мають покривати голову, — виправдовує чоловіка, коли лишаємося наодинці.

Розумієте щось із прочитаного?

— Але ж косинка — лише знак смиренності перед Богом і чоловіком. А ваш вже надто користується владою, яка йому дана. Розповідав, що змушує вас тексти завчати старослов'янською. Навіщо? Розумієте щось із прочитаного?

— Ні, – опускає голову.

У селі баби визирають із-за парканів, коли вона йде вулицею і перешіптуються: чи не согрішила? Чи не з'їла скоромного у піст? А вечорами до неї навідуються вдвічі старші подружки і штундують: що робити в такий-то празник, які молитви читати.

А інша матушка весь час сміється. Вона також молода і має діток. І люди до неї приходять вечорами. ­Роблять замовлення на пошиття дитячих платтячок і штор.

— Їй це у задоволення, — каже чоловік. — Та хай одягає що хоче! ­Головне, що вона добра християнка. А так — звичайна жінка, як і будь-яка наша сусідка.

Матушка заправляє голку в нитку. Моя бабця руки мені повідбивала б, якби надумала шити на святках.

— Три дні після Різдва минуло, — каже батюшка. — Хай.

×