Перш ніж вимагати книги та журнали винятково українською мовою, переконайтеся, що ви дійсно вмієте цією мовою читати.
На той випадок, коли напруга політичних пристрастей в Україні зашкалює і будь-які новини з цього приводу лише докучають, варто запастися на робочому столі комп'ютера папкою "позитив". У моїй, наприклад, ланки на найкращі бої боксера Василя Ломаченка і нокаути від братів Кличків, ролики, як "Динамо" знову громить "Барселону", а "Металіст" видряпує перемогу в "Олімпіакоса", Руслана Лижичко виграє "Євробачення", а Олександр Усик танцює переможний гопак. І головне - ланка на форум шанувальників Стівена Кінґа, присвячений українським перекладам.
Книга є, але читати не читають. Спрацьовує внутрішній опір. Все життя читаєш російською мовою і перебудуватися на новий лад не так просто. І питання зовсім не в ідеології - я український націоналіст.
З недавніх пір книги Кінґа в українському перекладі надходять у продаж на півроку раніше, ніж у російському. І на форумі північні сусіди обурюються і проклинають їхню неповоротку видавничу машину, в той час як наші любителі творчості дідуся Стівена радіють від душі: це чи не єдина культурна перемога на тлі прогресивної сусідки. Але читати Кінґа українською не поспішають. Я в тому числі. І, як з'ясувалося, мої друзі теж.
Свіжа річ Стівена Кінґа "11/22/63" - фантастичне оповідання про шкільного вчителя, який, відправившись у минуле, спробував запобігти загибелі Джона Кеннеді, - вийшла українською мовою досить швидко і вже лежала у мене на столі. Але ніхто її відкривати не поспішав. Виявилося, у багатьох та ж історія. Книга є, але читати не читають. Спрацьовує внутрішній опір. Все життя читаєш російською мовою і перебудуватися на новий лад не так просто. І питання зовсім не в ідеології - я український націоналіст. Проблема радше у сприйнятті.
Останні п'ять років я все ж намагаюся купувати і читати твори Кінґа виключно в українському перекладі майстра своєї справи Олександра Красюка. По-перше, так можна швидше оцінити нову річ, а по друге, - розширити словниковий запас і повправлятися в мові. Але щоразу, відкриваючи першу сторінку, мені доводиться фактично переступати через себе, щоби продовжити читання далі. Одна річ - виставляти себе затятим бандерівцем, інше - взятися за грубезну цеглину, написану мовою, далекою від тієї української, яку я знаю. Це як писати пісню на замовлення - відразу знаходяться справи важливіші й цікавіші, тільки б не починати.
Варто визнати: ми не Чехія, і в нас немає часу розробляти чіткий план з порятунку своєї мови і дотримуватися його десятиліттями.
У випадку з "11/22/63", як і в попередні рази, допомогла злоба. Я розсердився на свого внутрішнього безтілесного совка, якого тішать подібні за?дирки на двадцять другому році декларативної незалежності. І уявивши, як потирає руки в мене над плечем колективний образ ідеологічного опонента, я адресував йому криво перекладений стійкий російський фразеологізм "хрін тобі", відкривши грубезний том улюбленого письменника.
Головне подужати перші сто сторінок. Далі - простіше. Також під рукою варто тримати телефон, щоб у будь-яку мить можна було залізти в інтернет і дізнатися, що таке "шинквас", думаючи при цьому, чому ж перекладач не використовував слово "прилавок". Інтуїтивно зміст фрази "на занехаяній, порослій мішієм ділянці, що мала правити за моріжок" розумієш, але на практиці потрібно не менше двох хвилин, щоб подивитися значення всіх слів, які мені, наприклад, раніше не траплялися.
Одна річ - виставляти себе затятим бандерівцем, інше - взятися за грубезну цеглину, написану мовою, далекою від тієї української, яку я знаю.
Олександр Красюк - сильний професіонал, соковитість його перекладів визнають навіть деякі кінґофани в межах Садового кільця. Його українська - складна й горбиста, нею захоплені навіть ті, хто оперує такими словами, як "етер", "евро", "Еспанія", "Атени" та іншими принциповими філологічними йоршиками. Якби я мав таку змогу, я би встановив собі прошивку з українською мовою від Красюка і перестав шокати". Але таке можливе хіба що в романах Стівена Кінґа. А поки що, завдяки Красюку, я назавжди збагнув сенс слова "шинквас".
Так, поки наші політики використовують мовну проблему для маніпуляцій громадською думкою і намагаються заробити на ній пару пунктів у рейтингу перед виборами, нам варто визнати: ми не Чехія, і в нас немає часу розробляти чіткий план з порятунку своєї мови і дотримуватися його десятиліттями. Ніхто не врятує нас за самих себе. І якщо я і всі, хто відчуває подібні проблеми, не почнуть читати українською, нехай навіть зі словником, - туди нам і дорога, back in USSR.
5 
1
Коментарі
58