— У Польщу їздив три роки поспіль. Два попередніх рази були невдалі. Лише цьогоріч удалося трохи заробити, — розповідає львів'янин 35-річний Олег Кунесько. З осені до весни працює на приватному підприємстві. Робить пам'ятники із граніту. На літо власник закриває фірму. Олег їздить ­за кордон на заробітки.

— Позаторік із другом поїхали в Польщу на польові роботи. Збирали полуницю, суницю, огірки, рвали квасолю. Хазяїн заплатив лише половину того, що обіцяв, — каже Кунесько. — 2015-го влаштувалися на будівництві. Робота — важка, виснажлива. Додому привіз 30 тисяч гривень. Половину витратив на лікування. Бо підірвав спину.

Цього літа Кунесько відправився на роботу через фірму. Офіційно влаштувався працювати на завод у місті Ополе в південно-західній частині Польщі. Підприємство виготовляє брами, ролети та жалюзі. Був робітником на пакувальній лінії. Працював по 10–11 годин щодня, в неділю — вихідний. За годину мав 8 злотих (55 грн. — ГПУ). За місяць отримав 2000 злотих (14 тис. грн. — ГПУ).

— Майже весь заробіток привіз додому, — додає Олег. — За житло не платив. Мене поселили в гуртожиток при заводі. Харчування обходилося недорого. В Ополе багато супермаркетів із дешевими продуктами. 23 серпня повернувся додому. Мабуть, наступного року поїду саме туди.

— Заробітчанам потрібно оформлятися офіційно, — говорить Ігор Орловський, 25 років, агент із працевлаштування. — Роботодавець-­поляк звертається до повітового управління праці. Реєструє іноземного працівника. Це займає 10 хвилин. Заробітчанин отримує довідку. Там чітко написано місце праці та період, на який взяли на роботу. Цей документ свідчить про легальне працевлаштування та дозволяє перебувати в Польщі. Роботодавець такому працівникові не може платити менше мінімальної зарплати. Інакше його оштрафують. Раніше багатьох українців, які не мали такої довідки, депортували з країни.

×