Мій знайомий, нині успішний підприємець, 10 років тому власний бізнес починав із продажу гарячих напоїв на базарі. Тоді візки для термосів і склянок були саморобними, а заробіток — напівлегальним. Сьогодні столичні продавці гарячих напоїв виросли з "кустарів" у "профі" і заробляють до $400 на місяць.
Робота 32-річного Володимира починається о 8-й ранку, а закінчується о 18-й, коли ринок закривають. Він штовхає свій візочок між рядами, вітається з кожним продавцем. Чай чи каву робить майже біля кожної торговельної точки: взимку гарячі напої нарозхват. На книжковому ринку "Петрівка" Володя, колишній токар заводу ім. Леніна, працює близько двох років. Візочок із нержавійки у нього фірмовий, так само й помаранчево-синя тілогрійка.
Кафе на колесах обладнане скриньками та нішами, вітриною з прозорого пластику. На її поличках — печиво, цукерки, шоколад, вермішель та картопляне пюре швидкого приготування. Збоку приторочена скриня з тістечками, а на зручному столику — два п"ятилітрові термоси, одноразові склянки, пакети з чаєм та кавою. У пересувному буфеті є також коньяк та мартіні.
На роботу беруть усіх, якщо є вільні місця
— Заправляюся окропом на складі, — показує на термоси Володимир. — Там є відро з кип"ятильником. Щоб наповнити термоси, щодня приїжджаю туди кілька разів. За день маю по 80–100 гривень. Це 10 відсотків від виторгу. А касу здаю в контору.
— На ринку є десь зо три десятки точок швидкого харчування та сім візків. Можна випити чогось гарячого, підкріпитися, — приєднується до розмови продавець кави 44-річна Ірина Мартинюк. — На роботу можуть узяти будь-кого — якщо є вільні місця. Але більшість працює тут уже років по два, новачків лише кілька.
На менших ринках усе трохи по-іншому. 30-річна Ірина заскочила на Троїцький ринок на хвилинку — допомогти чоловікові. Він у наметі продає напої та тістечка. В обідню годину покупців багато — здебільшого "місцевих", тобто працівників ринку.
— Усяка робота з людьми — важка, — каже жінка. — Покупці нерідко вередують: то у цей бік поколоти ложкою, то в інший.
Про свій трудовий статус, як і про статки, подружжя нічого не каже. Не стали вихвалятися досягненнями: "ще хтось наврочить". З усього видно, що молоді люди втомилися працювати "на дядю" і потроху вибудовують власний бізнес.
— І навіщо писати про таке? — питають "чайханщики" і з підозрою мружать очі.
— Ось, наприклад, сидить людина вдома без роботи і не знає, куди податися, — пояснюю. — А прочитає — і піде каву на базарі продавати.
Покупці нерідко вередують: то у цей бік поколоти ложкою, то в інший
— Ви, мабуть, не знаєте про що кажете, — пролунало у відповідь. — Як це сидіти дома без грошей? Зараз роботи — валом! Хоча б реалізатором на ринку, на будь-яку точку — і вже голодний не будеш.
Дід Максим — живий доказ цього. Зустрів його на Володимирському ринку: дід біля "кравчучки" шарудів пластиковими склянками. Дерев"яний короб та скромний асортимент (відкрита баночка "Нескафе" та півпачки чаю "Бесіда" у пакетиках) видають у ньому останнього з "могікан-аматорів". Дід Максим веселий і до розмови охочий.
— Чи не мерзнуть ноги? — випускає сигаретний дим і дивиться на валянки. — Та ні, є добрий метод: вдягаєш шкарпетку, поверх — газету, а зверху — ще одну шкарпетку. Можна ходити, навіть якщо надворі 25 градусів морозу.
За день старий продає до сотні склянок чаю. Податкова його не чіпає. Принаймні, про податкову декларацію дід Максим нічого не чув.
— Та шо ви причепилися, — махає рукою. — Беріть і продавайте. Це ж для людей, ніхто вам нічого не скаже.
2 
1
Коментарі