48-річні Михайло та Тетяна Гички із села Синевир Міжгірського району на Закарпатті переробили власну хату для прийому туристів. Назвали її агросадибою "Бокораш".
Село розташоване за 10 км від заповідного озера Синевир. До нього з"їжджаються десятки тисяч туристів. Багато їх і в сусідній Колочаві. Там жив чеський письменник Іван Ольбрахт. Екскурсанти з Чехії навідуються туди щодня. Але, крім садиби Гичок, у Синевирі немає ані готелів, ані приватних будинків, господарі яких здавали б кімнати.
— У Міші й Тані ми гостюємо вже втретє, — розповідає 40-річна Ірина з Одеси.
Ірині та її чоловіку Олексієві господарі влаштовують проводи в їхній останній день відпочинку. Михайло знімає з вішака гуцульське вбрання — вишивані сорочки, гуню, спідницю. Допомагає подружжю з Одеси одягтися.
— Зараз із жінкою посмажимо їм шашлик у колибі, токан із бринзою зваримо, заспіваємо пісень. Найбільше туристам подобається співанка "Чом ти не прийшов", — приспівує Михайло.
У будинку Гичок п"ять кімнат. У кожній по два ліжка. Родина може приймати одночасно десятьох туристів. Бізнес розпочали шість років тому.
— Якось перед Новим роком зателефонував товариш із Міжгір"я, — каже Михайло. — Попросив прийняти до себе сім"ю із Києва на пару днів. Мовляв, вони хочуть пожити в сільській садибі. Нам це було дико — із незнайомими людьми зустрічати Новий рік. Але зважилися. За ніч нам заплатили по 40 гривень з особи. Щойно вони поїхали, як друг прислав ще двох відпочивальників, цього разу з Донецька. Ми з жінкою й подумали — чим це не бізнес?
Спершу подружжя поїхало в Київ на туристичну виставку. Поспілкувалися із власниками агросадиб з інших областей і переконалися, що справа — прибуткова.
Облаштували ванну та вбиральню, поставили нові меблі. Витратили 15 тисяч гривень
Гички переробили будинок. Облаштували ванну та вбиральню, поставили в кімнатах нові меблі. За рік побудували у дворі колибу — зруб із кімнатою для відпочинку, лазнею та басейном. Витратили майже 15 тис. грн.
Туристи живуть у Гичок по 5–10 днів. Родина годує їх карпатськими стравами. Водить на прогулянки до лісу, річки. Торік Михайло придбав у кредит мікроавтобус за 116 тис. грн, щомісяця сплачує по 1,3 тис. Ним зустрічає і завозить туристів на залізничну станцію, возить на екскурсії.
— Поїздка, скажімо, до Ужгорода обходиться групі у 700 гривень, — каже Гичка. — Маю там телевізор і мікрофон.
Михайло Гичка розробив екскурсійні маршрути до замків Ужгорода та Мукачевого. А в Берегове їздять на дегустацію вина та купання в термальних басейнах.
Сніданки, обіди та вечері для туристів готує Тетяна.
— Майже всі продукти — молоко, м"ясо, яйця, сир, сметана, картопля, фасоля, капуста, варення — свої, домашні, — каже вона. — Тримаємо індиків, качок, курей і поросят. Купуємо хіба що спеції, тому на їжу не дуже витрачаємося.
Гички зареєструвалися у районній податковій інспекції як надавачі притулку та організатори транспортних перевезень.
— Я — на єдиному податку. Плачу по 200 гривень на місяць, — пояснює Михайло.
За рік агросадибу "Бокораш" відвідують до 300 туристів. За добу кожен платить по 145 грн. Найбільший наплив на Новий рік, Різдво та ціле літо. Узимку Гички заробляють майже 15 тис. грн, за літо — вдвічі більше.
Цього року Михайло Гичка розмістив рекламу в Інтернеті, а син розробив власну інтернет-сторінку. Так про садибу дізнаються більше клієнтів.
3 
1
Коментарі