— Мешкали в орендованій квартирі. Потім купили будинок, почали робити ремонт. Повідомили господарів, що за місяць будемо виїжджати. Наступного дня вони поміняли замок у дверях, відмовилися давати ключ, — каже 38-річний Андрій Мошинський, підприємець із Полтави.

— Тиждень довелося жити в готелі без власних речей. Виявилося, що дружина власника орендованої квартири злякалася, що ми техніку й меблі можемо вкрасти. Довелося вести кількагодинні переговори з їхньою родиною. Віддали ключі, коли погодилися заплатити за місяць додатково та встановити камеру в коридорі. Нерви попсували добряче.

— Власник квартири в передостанній день перед виселенням повідомив, що в нього зникла тисяча доларів. Звинуватив мене в крадіжці, — говорить журналіст Олексій Заєць, 34 роки. — Його мати вимагала, щоб я зізнався й покаявся на колінах. Потім долучилися сусіди, родичі. Готові були мене вбити. Ледь умовив, щоб викликали наряд міліції. Пощастило, що приїхав досвідчений опер. Він одразу забрав сина власника на розмову. Повернувся із 600 доларами. Виявилося, то син поцупив гроші. Хотів купити велосипед, ігровий ноутбук. Той жах я запам'ятав назавжди. Досі дивуюся, як учитель інформатики та його мати-бібліотекар із інтелігентів за секунду перетворилися на дикунів.

— Після школи вступила в медичний коледж у місті Чортків на Тернопільщині. Разом із подругою почали шукати житло. У гуртожиток без хабара заселитися було неможливо. Вирішили орендувати кімнату, — розповідає 27-річна Галина Микитенко. Працює фармацевтом у Тернополі.

— У місті два навчальні заклади — медичний і педагогічний коледжі. Пропозиція житла обмежена. Наприклад, шестеро дівчат жили в двокімнатній хрущовці. Побутові умови жахливі. Ми знайшли жінку, яка здавала кімнату в своєму будинку. Помешкання сподобалося — чисте й акуратне. Із недоліків — одне ліжко "півторачка", немає інтернету. Господарка запевнила, що за тиждень привезуть ще одне ліжко. Інтернет можемо самостійно провести. За кімнату хотіла 1,6 тисячі гривень. Також мали оплачувати половину комунальних послуг. Вибору не було — вселилися за день до початку навчального року. Спочатку нормально жили. Господарка допомагала, пригощала чаєм із пиріжками. Коли вдарили перші морози, почалися проблеми. Заборонила користуватися електричним чайником, бо він їсть багато електрики. Економила постійно на опаленні. Коли хворіли, відправляла додому лікуватися. Змушувала нас із подругою митися разом, щоб менше витрачати води. Вчила: "Одна голову миє, інша — милом милиться". Другого ліжка так ніхто й не привіз.

×