— Закінчив училище за спеціальністю кухар-кондитер. Працював на місцевій пекарні. Платили мінімальну зарплату. Сусід їхав на заробітки в Польщу. Покликав мене з собою, — розповідає 19-річний Максим Нестерський із Житомира.
— Ще вдома знайшли роботу через польський сайт. Написали роботодавцю. Той запитав, що ми вміємо, де працювали раніше. Потім вислав нам запрошення на роботу. Відкрили візу на шість місяців. Мови не знали. Поставили працювати на конвеєр. Пакували печиво, булочки. Поселили в гуртожитку, платимо 1750 гривень. Видали два комплекти спецодягу, взуття. Раз на три дні здаємо форму на прання з дезінфекцією. Раз на два місяці — обстеження у лікарні. На відміну від української пекарні, у Польщі скрізь дисципліна. Ніхто не курить годинами, не говорить телефоном. У туалет ходимо по електронних ключах. Перед тим як вийти, маєш обов'язково помити руки з милом. Інакше система не випустить.
Перший місяць до нас із сусідом приглядалися. Потім керівник зміни запропонував безкоштовно вчити мову, щоб могли отримати кращу роботу. Я ходив на курси щодня після роботи. Сусід теж, а потім йому набридло. За місяць мене викликав начальник і запропонував очолити цех, де готують тістечка з кремом.
Зарплату підняли до 98 гривень на годину, а було 77. Робота відповідальніша. Роблю крем для тістечок і для спеціальних булочок. Зміна починається о четвертій ранку, закінчується о 14:00. Наші булочки розвозять у кафе до ранкової кави та по спецзамовленнях. Робота подобається. Єдиний недолік — весь час на ногах, болить спина. Колеги ходять після роботи до масажиста. Роботодавець домовився про знижку 50 відсотків.
9 
35413
Коментарі