— Щоб зараз відкрити фабрику з пошиття шуб, треба вкласти до 500 тисяч доларів. Обладнання можна купити китайське. Але за нинішньої ситуації навряд чи вдасться щось зробити. Я вперше потрапив на Копенгагенський хутровий аукціон 1995 року. Понад 50 відсотків покупців були греки. Зараз на всіх світових аукціонах до 80 відсотків — китайці. Вони працюють на свій внутрішній ринок. У них достатньо багатих покупців. А в Україні майже знищений середній клас, — каже 58-річний Віктор Антоненко, генеральний директор черкаської хутряної фабрики "Ант". Підприємству 28 років.
— Я починав 1974-го портним у бригаді, яка займалася шкірою й хутром. Потім вчився на закрійника, дизайнера. Зареєстрував хутровий кооператив "Сучасник". Було дуже важко. Використовували дешеву сировину — купували в людей хутро кролика й нутрій. Тоді було заборонено мати справу зі звірогосподарствами. Фабрика всі 28 років працює під своєю торговою маркою. Хоча й пропонували шити шуби під грецькою чи італійською — відмовилися.
Найважче було під час кризи 1998 року. Тоді продавали свою продукцію в Москву. Підприємство, з яким працювали, закрилося. Не могли повернути ні шуби, ні гроші за них.
Зараз зменшується кількість покупців. Виконуємо більше індивідуальних замовлень. Людей із нестандартними фігурами багато. Наприклад, комусь сподобалася модель, а колір — не до лиця. У вересні було 70 відсотків індивідуальних замовлень. Маємо дешевший товар — шуби із рудої лисиці, каракуля. З дорогими хутрами не працюємо. Є бажання спробувати. Але для цього треба великі інвестиції.
Кілька разів відкривали магазини в Києві. Вони працювали як наша реклама. При тому недешева. Там дорога оренда, а ще треба інтер'єр оформити, підібрати персонал. Люди приходили в магазин, міряли шуби, а купувати їхали в Черкаси. Так дешевше і можна було за індивідуальним замовленням підібрати модель. Хоча ідея розвинути фірмову торгівлю по всій країні залишилася.
З кінця листопада на фабриці підбирають хутро на рік. Одну шубу виготовляють 2–2,5 тижня.
В Україні є підприємства, де вирощують хутряних звірів. З кожним роком якість хутра краща. Майже всі звірогосподарства продають хутро на світових аукціонах у Європі, Північній Америці. Коли купуємо шкурки в Україні, то їдемо до них і самі відбираємо. Треба вибрати шкурки за кольором і розміром. Це дуже важка праця. Можемо приїжджати кілька днів, поки знайдемо потрібне. Не всі власники дозволяють вибирати. Ми з такими не працюємо — легше купити хутро на аукціоні. У лоті йдуть підібрані шкурки за кольором та розміром. З ними простіше працювати, але важко завозити в країну. Треба платити податок. Сировина стає удвічі дорожчою за ту, що виробляють в Україні. Каракуль купуємо у Молдові. У мене там товариш займається заготівлею. Я їду до нього, живу тиждень. Сам перебираю шкурки. Закуповую років на два.
Спершу вичиняли шкурки у Франції та Італії. Згодом наші теж навчилися. Працювали з Донецьком. Ту фабрику захопили терористи. Господар хотів вивезти обладнання, але не вдалося.
Щоб іноземці їздили в Україну на шопінг-тури за хутром, як у Грецію, потрібен мир. До війни в нас були клієнти з-за кордону. Зараз — майже немає. Хоча в нас найдорожча шуба з норки коштує 52 тисячі гривень. У Європі — від семи до 20 тисяч євро.
2 
1
Коментарі