Подружжя Юськевичів вирощує вужів на м'ясо

 

— Ідея бізнесу виникла, коли з чоловіком подорожу­вали Азією. Зрозуміло, що зміїне м'ясо не стане масовим продуктом. Але воно зміцнює імунітет, допомагає хворим на туберкульоз. Завжди знайдуться бажаючі спробувати. М'ясо на смак нагадує курку, а пахне рибою, — каже 38-річна Ірина Юськевич.

Разом із чоловіком відкрила першу в Україні ферму змій у селі Солонки Пустомитівського району Львівської області. Вирощують вужів та полозів.

— Пройшли величезний бюрократичний шлях, щоб змій визнали свійськими тваринами і фермерським продуктом. На харчування та обслуговування однієї особини витрачаємо 100 гривень на місяць. Вужі в дикій природі ростуть близько чотирьох років. Якщо нам удасться на фермі пришвидшити їхній ріст до двох із половиною років, зможемо зароб­ляти. Дорослу змію дешевше ніж за чотири з половиною тисячі гривень не зможемо продавати. Про рентабельність поки що говорити складно. Змії — це специфічний бізнес. Ми вперше відкрили таку ферму. Зараз ще не продаємо змій, бо вони тільки відкладають яйця. Але вже отримали замовлення на м'ясо від ресторанів зі всієї України. Також почали звертатися косметологічні салони. Виявляється, можна використовувати шкіру змій, яку вони скидають. У салонах вирізають за формою нігтів і наклеюють на них. Раніше ці шкірки роздавали туристам безкоштовно на сувеніри. Бо не знали, що з ними робити.

Ірина Юськевич показує ферму, де живуть змії. Там установлений штучний ставок із мальком та копиці соломи. Є тіньові та сонячні зони. Пісок та гілки дерев імітують природне середовище. Сплетені купою вужі нерухомо лежать на соломі. Декілька ловлять рибу в ставку. На людей не реагують.

— Усіх змій називаємо Сесиліями та Бенджамінами. Розумію, що це їжа. Але для мене важливо, щоб, поки вони ростуть, їм було комфортно. Створили найбільш наближені до лісових умови, — говорить власниця ферми. — Вужі можуть полежати в тіні або погрітися на камінні, заховатися в солому. Їжі наші мешканці мають набагато більше, ніж ті, що живуть у дикій природі. Вони нікуди не тікають. П'ють фермерське молоко, даємо перепелині яйця.

Ірина Юськевич дозволяє зайти у вольєр. Спершу заходить сама, щоб визначити, яка змія готова до спілкування. Бере енергійного вужа, називає його кицею. Декілька хвилин перекладає з руки в руку, щоб заспокоїти. Просить не робити різких рухів і передає мені. На дотик вуж теплий, шершавий. Випускає їдкий запах.

Ферма Юськевичів розташована між житловими будинками. Місцеві жителі спочатку боялися сусідства із господарством.

— Ми відкриті до всіх. Хто боїться, запрошуємо, аби переконалися в безпечності. Приходив гурт десь із 20 осіб. Ознайомились із документацією. Переконалися, що змії не зможуть втекти, і заспокоїлися, — додає Ірина.

×