— Три місяці працював у Чехії на автозаводі, — каже 22-річний Олег Бойчук із села Зимна Вода Пустомитівського району Львівщини.
— Друг покликав поїхати разом. Робочу візу чекав десять днів. Дорогою перезнайомився з іншими заробітчанами, подружилися. Мови не знав. За півтора місяця вже трохи міг відповідати чеською. Щоразу відкладав по тисячі доларів. 300–400 — витрачав на життя. Не можу сказати, що надто економив. Купував, що хотілося. Житлом нас забезпечували. Це велика економія, бо оренда дорога. Робочу форму також видавали безкоштовно.
У кімнатах мешкали по двоє. Була окрема кухня, санвузол. Робота неважка. Перевіряв готовий продукт. Дивився, чи добре запакована деталь, і ставив галочку маркером. Зарплата залежить від кількості робочих годин. Більше працюєш — більше отримуєш. Бували зміни по 14–16 годин. Субота та неділя завжди вихідні. З друзями брали машину напрокат, їздили країною. Робота не дуже втомлювала, поправився на заробітках на шість кілограмів. Зараз хочу їхати до Німеччини. Там можна більше заробити.
3 
35413
Коментарі