— Для відкриття бізнесу потрібно близько тисячі доларів, приміщення під магазин на 20 "квадратів" або машина для виїзної торгівлі, — каже 35-річний Андрій Ворончук, регіональний менеджер мережі магазинів секонд-хенду "Хумана". Розповідає, як відкрити крамницю вживаного одягу.
— Потенційні клієнти — це 80 відсотків населення. Стільки перебувають за межею бідності. Навколо секонду багато міфів. Що з трупів одяг знімають, нафталіном труять. На початку 1990-х сформувався стереотип, що це — купи брудного лахміття, в якому копаються бідні люди. Це не так. До нас ходять багато таких, що знаються на моді, люблять брендові речі. Українці — нація, яка любить розкручені марки. Наша людина краще купить одну футболку "Томі Хілфіґер", ніж дві якісні маловідомого виробника. На цьому грають продавці.
Купівля одягу в секонд-хенді схожа на лотерею, — продовжує. — Не завжди одразу знайдеш те, що потрібно. Але відшукаєш завтра чи післязавтра. Постійні покупці приходять кілька разів на тиждень. І щоразу щось купують.
Бізнес побудований не на тому, щоб продати одну річ дорого — з високою націнкою. Тут продають з невеликою накруткою, але багато.
Головні для початку бізнесу три речі — персонал, місце і товар.
На перших порах треба працювати самому. Пізніше, коли підуть прибутки, можна набрати працівників. Від підприємця залежить, що він найбільше цінуватимете: відданість чи професіоналізм. Людина має бути комунікабельною, приємною на вигляд, дисциплінованою. Добре, якщо розуміється на моді.
Магазин відкривають там, де є люди. Або в житлових мікрорайонах. Найкраще — біля зупинок громадського транспорту. Можна біля аптек, відділень банків, торговельних центрів. Продуктові ринки — не кращий варіант. Бо людина з продуктами поспішає додому.
Є два типи бізнесменів: ліниві й неліниві. Ліниві роблять націнку 100 процентів. Заробляють відсотків 20 вкладеного. Наприклад, купив товару по 10 гривень за кіло. Поставив удвічі вищу ціну — 20. Третина товару не продасться. Це мінус 6 гривень від виручки. Залишається 14. На нову закупівлю товару треба відкласти 10. Залишається 4. На оренду, комунальні послуги підуть ще 2. В залишку — 2 гривні прибутку.
Неліниві отримують більше і менш ризиковано. Намагаються розділити товар на групи, оцінити їх по-різному. Або на кожну одиницю встановлюють свою вартість. Роблять "сходи" — сьогодні все продається по одній ціні, завтра вона знизиться, а за тиждень впаде до смішного.
Треба обрати схему торгівлі: на вагу або поштучно. Початківці часто влаштовуються попрацювати у великі мережі, щоб відчути бізнес зсередини. Для початку рекомендую зайнятися штучним продажем. Тут можна заробити на високій націнці. Середній чек у нас — 64 гривні.
Найпоширеніша помилка — переоцінка своїх сил. Вкладаючи тисячу доларів, люди думають, що за чотири місяці зможуть їх відбити. Такого швидкого обороту не буде. Вкладення повернуться пізніше.
Цей бізнес сезонний. Найкраще торгівля йде восени та навесні. В січні-лютому продажі падають. Влітку вони невеликі. Тож треба мати добре продуманий бізнес-план. Наприклад, якщо магазин відкривають у серпні, власник має закупити асортимент осені й зими. Покупці беруть не тільки те, що треба зараз, а й на потім.
Слід врахувати й можливе здорожчання секонд-хенду. Уряд пропонує оподатковувати ввезення не за контрактною ціною, а з оціночної вартості. Як її визначати, в українському законодавстві не прописано. Ми бачимо тут можливість маніпуляції.
400 магазинів секонд-хенду працюють у Литві з населенням 3 млн людей. У цій країні — одна крамниця вживаного одягу на 15–20 тис. жителів. В Україні — одна на 75 тис.
15 відсотків секонд-хенду не продають. Хто торгує на вагу, списує 30%. Бавовняні речі можна здати на мийки та СТО — по 7 грн/кг або на переробку — по 2 грн/кг.
Платять, як за ганчір'я
Секонд-хенд в Україну завозять переважно із Західної Європи.
У Великій Британії, Голландії та Бельгії зі вживаним одягом працюють спеціальні компанії-збиральники. Переважно влаштовують благодійні акції, коли частина виручених від продажу грошей іде на гуманітарні цілі. Наприклад, для допомоги хворим дітям або для покращення освіти в одній із країн Африки.
Людям у районі роздають пакети, на яких написана мета компанії і зазначений час збирання. Жителі складають непотрібний одяг та виставляють пакети біля порогу.
Є фірми, що купують непотрібний одяг за ціною ганчір'я. Везуть на сортувальну фабрику або запаковують у мішки. Одяг секонд-хенд обробляють спеціальним газом, що знищує всі мікроби.
1 
1
Коментарі
1