— Працюю далекобійником на українсько-німецькій фірмі, що має офіс у Львові. Це моя 29-та робота. На попередніх затримувався від місяця до трьох, — говорить 41-річний Максим Малиш.
— Рідні й знайомі дорікають, що надто часто змінюю роботу. Але не пам'ятаю ситуації, щоб у мене в кишені не було грошей. Завжди на шматок хліба вистачало. Роботу змінюю, щоб надто довго не засиджуватися на одному місці. Коли працюєш понад рік, стаєш заручником керівництва. З'являється комплекс, що ти нічого не знаєш, не вмієш. Приходить відчуття надмірної вдячності роботодавцю.
Дружина Максима — 38-річна Уляна працює учителькою англійської мови. Виховують 12-річного сина Юрія й доньку Ярину, 7 років.
— Ми з Уляною зовсім різні. Вона ніколи не хотіла змінити професію. Один раз перейшла зі школи в школу — для неї це стало великим стресом. Як одружилися, почала шукати мені постійну роботу. Кажу: "Уляно, давай ти не будеш цікавитися, ким і де я працюю. Аби щомісяця зарплату приносив". Вона погодилася.
Після школи я вступив в автодорожне училище. Здобув водійські права. Офіційно влаштувався працювати на автозаправку. Там пробув неповних два місяці. Не сподобалося хамське ставлення керівника. У четвер поклав на стіл заяву на звільнення. У п'ятницю вже влаштувався на приватний автосервіс — запросив клієнт, який випадково заїхав на заправку. Через три місяці він перевів мене на інший свій сервіс, але там я вже був майстром, а не звичайним працівником. Звільнився, коли знайомий запропонував торгувати вживаними іномарками. За два місяці зрозуміли, що це не робота, а головний біль.
Коли закрилися, пішов вантажником на фірму, що виготовляє олію. Робота не для людей зі слабким здоров'ям. Знайшов спільну мову з керівником. Уже за три місяці став приватним водієм одного з начальників. Набридло, коли він почав викликати мене по ночах та у вихідні. Після того пішов таксувати. Змінив п'ять фірм, що займаються перевезеннями. Тоді вирішив працювати сам. Довго не довелося, бо в цьому бізнесі все розподілено між своїми. Вирішив не ризикувати здоров'ям.
Жодного разу не повертався на попереднє місце роботи. Тричі шукав вакансії через центр зайнятості. Одного разу мені там справді допомогли. Скерували водієм на маршрутку. Зарплата висока, робота по графіку. Але дали машину в аварійному стані. Звільнився, коли вкотре у маршрутки відлетіло колесо. Двічі їздив на роботу до Польщі. Відкривав візу на три місяці, бо більше не витримую без сім'ї. На роботу, яку маю зараз, покликав однокласник. Платять високу зарплату, працюю два або три рази на місяць. Поки що все влаштовує. Можливо, тут затримаюся на півроку. Хочу почуватися вільною людиною, а не чиєюсь власністю.
3 
35413
Коментарі