Гончар із Луцька Іван Панков, 35 років, на вихідні часто приїздить до Музею народної архітектури та побуту, що на столичній околиці Пирогів. Тут навчає давнього ремесла всіх охочих і продає власні вироби.
— Плати ні з кого не беру: глина й гончарське коло — безплатно. Осьде стоїть глечик, — показує надтріснуту посудину з написом "смітник". — Хто вважає за потрібне, кидає туди копійчину. Як підписав його, грошей стали кидати більше.
Запрошує зазирнути в посудину. Там, окрім паперових купюр на 5, 10 і 20 грн, дзвенять монети. Хтось із відвідувачів залишив 10 євроцентів. Трапляються гроші з Узбекистану, Китаю, Грузії.
— Маю вдома цілу колекцію з усього світу, — хвалиться.
Гончарне коло Іван Панков поставив під черемхою, у дворі приземкуватої хатки під стріхою. На столі — макітра з водою і стеки для витісування візерунків. Убрався у лляні штани і сорочку. Осінь, але гончар працює босоніж. Це щоб крутити коло, пояснює:
— У майстерні працюю, коли стає зовсім холодно.
Бере з діжки грудку розмоченої глини, розганяє гончарне коло. Змочує руки і починає крутити:
— Бачите, що виходить?
За хвилину глина під його руками набуває форми підсвічника. Гончар віддає його відвідувачці музею, яка спостерігає за його роботою. Запрошує щось виліпити й інших.
Піч для випалювання спорудив на дачі за 7 тисяч гривень
— Я закінчив міліцейський вуз, десять років пропрацював у міліції експертом-криміналістом, — розповідає про себе. — Але якось побував у Києві на Андріївському узвозі. Там улаштували ярмарок народних майстрів. Сподобалося. І я змінив заняття.
Приміщення для гончарної майстерні знайшов кум. Це дві кімнати у підвалі житлової двоповерхівки на вул. Коперника в Луцьку.
— Тепер міськрада вимагає орендну плату — 790 гривень на місяць, — скаржиться. — Досі ми нічого не платили, бо приватне підприємство оформили на мого учня-інваліда. Самої лише електрики щомісяця спалюємо на сотню-півтори гривень.
Гончарне приладдя Іван Панков виготовив власноруч. Купив сталеву пластину завтовшки 2 см. З неї вирізав основу і коло діаметром 80 см. Гайками та болтами прикріпив їх на сталевій осі. Зверху пригвинтив вужчий диск. На ньому і крутить глину. Гончарне коло важить 80 кг. На всі деталі майстер витратив понад 1200 грн.
На власній дачі, за 15 км від Луцька, спорудив гончарну піч понад 2 м завдовжки і 1 м заввишки. У ній випалює посуд і фігурки з сирої глини. Фундамент висипав зі щебеню та піску. Вогнетривку цеглу купив за 4 тис. грн. Ще на 1,2 тис. привіз піску й силікатної цегли. Усередині печі вмонтував керамічні труби й турель.
— Це для рівномірного випалювання черепків, інакше ті, що знизу, перепечуться, — пояснює. — Дрова закладаю в заглибину під піччю. Звідти жар піднімається до череп"я.
До печі Іван запрошував майстрів. Упоралися за місяць. Загалом витратив понад 7 тис. грн.
— Багато умільців ставлять муфельні печі. Це щось на кшталт мікрохвильовки. У них посуд виходить гірший. І глина просто жовта, — пояснює Панков. — А наші глечики чорні. Я їх потім вручну зачищаю. Такі значно гарніші.
Раз на півроку заготовляє двадцять мішків глини. Копає й сам складає її у вантажівку, яку наймає за 300 грн. У майстерні розмочує і робить посуд. Потім черепки мають висохнути. Іван пакує їх у картонні коробки з-під бананів, везе випалювати в печі. За раз улазить 14 ящиків, каже. На випалювання треба одну добу.
— Жителі столиці глиняний посуд розбирають, — каже гончар. — За два вихідні вторговую від 100 до 150 гривень. Трапляються крупні замовлення. Приходять знаменитості. Ющенку робив глиняні абажури для альтанки. З нього грошей не брав. Це честь дарувати свої роботи таким людям.
За свистунці Іван Панков править по 3 грн, за кухлі — 30 грн. Горщики і глечики — від 20 до 40 грн. Можна й поторгуватися, запевняє:
— Сім"ї мого заробку вистачає.
2 
35413
Коментарі