— Більше як 20 років працювала економістом. Мала непогані зарплати. Торік потрапила під скорочення, — каже 46-річна Тетяна Сабліна. Родом із Донецька, мешкає в Києві.

— Стала на облік у центрі зайнятості. Пропонували йти на фірми, де платили трохи більше мінімалки. Відмовилася. Тоді інспектор умовила пройти перекваліфікацію. До них звернувся бізнесмен. Шукав помічника, який би допомагав із пошиттям взуття. Спочатку вагалася, але пішла на тримісячні курси. Там навчили робити викрійки, моделювати й виготовляти взуття. За умовами, мала пропрацювати не менше трьох місяців найманим працівником. Мені платять зарплату 8 тисяч гривень. Це значно менше, ніж заробляла раніше. Але нова робота сподобалася. Тому вдень працювала помічником взуттєвика. Ввечері бралася розробляти власні моделі взуття.

Спочатку пошила собі чоботи. Знайомим вони сподобалися, почали замовляти. Своє взуття продаю через соцмережі. Шию у вільний від роботи час, спеціалізуюсь на великих розмірах і нестандартних малих. Експериментую з кольорами. В Україні чомусь мало хто шиє яскраве взуття, а мені таке подобається. ­Фіолетові, жовті, рожеві чоботи купують під штучні шуби. Ще вчуся в свого майстра. Але переконана, що згодом відкрию власну справу. Економічна освіта допомагає. Готую бізнес-план. Подамся на міжнародні гранти. Хочу виграти 200 тисяч на швейне обладнання.

— До декрету 13 років працювала в університеті. Останнім часом викладала економіку підприємств, — говорить 36-річна Ольга Федоренко з Черкас.

— Вирішила змінити роботу. Не влаштовували стосунки в колективі, ставлення керівництва. Батьки були проти. Мій дід не вступив до аспірантури через війну, а батько не зміг поєднувати навчання з роботою. Я зрозуміла, що економіка — не моє. Влаштувалася менеджером із туризму. Шкодую, що не звільнилася раніше. За рік роботи побувала в шести країнах. Раніше не знала, як можна подорожувати доступно, де шукати вигідні пропозиції. Освоїтися на новій роботі було непросто. Коли була викладачкою, студенти від мене залежали. Тепер я залежу від клієнтів і обставин. Треба було освоїти соцмережі.

Нова робота подобається тим, що маю вільний графік і більшу зарплату. Але дохід у туризмі сезонний. Не можу сказати, що це на 100 відсотків моє. Придивляюся й до інших галузей.

Мій чоловік теж кардинально змінив діяльність. На два роки раніше, ніж я. Працював в Академії пожежної безпеки. Спочатку методистом, потім — викладав. Років 10 присвятив освіті. Весь час намагався підробляти. Освоїв фотошоп. Робив макети, допомагав батькові-фотографу. А потім наважився піти в IT-галузь. У нас у місті є курси для програмістів. Навчатися треба півроку. Конкурс там великий. Чоловік ретельно готувався і вступив. Спочатку заробляв 500 доларів. Кожні шість місяців зарплати в цій сфері переглядають. Робота йому подобається.

— Шукав роботу за спеціальністю. Але в місцевих будівельних організаціях не було вакансій, — розповідає 36-річний Юрій Торба з Черкас.

Працював інженером-будівельником майже 10 років. Коли залишився без роботи, звернувся до центру зайнятості. Там запропонували перекваліфікуватися на водія тролейбуса.

— Знайшов роботу інженером-будівельником в Києві, але не хотів кидати сім'ю. Маю двох дітей. Старша дочка ходить у другий клас, а меншій — 1,5 року. Треба допомагати дружині. У центрі зайнятості запропонували перекваліфікуватися на водія тролейбуса. Але навчання було в Києві, я відмовився. А згодом подзвонили, що набирають групу в тролейбусному управлінні Черкас. Працюю водієм тролейбуса з березня. Отримую близько 10 тисяч гривень.

×