Два місяці без дощу

 

У середу нарешті пішов дощ. А до того у прогнозах гідрометеорологів усе частіше звучало слово "засуха". Це стало непокоїти навіть городян. Що ж про таку погоду кажуть селяни?

Їдемо до Васильківського району. Минулий вівторок видався напрочуд сонячним — ані хмариночки. Золота осінь. Кілометрів за 30 від Києва звертаємо з траси праворуч. Минаючи Калинівку, їдемо далі. Обабіч дороги голі поля. Наче й оброблені, але якісь неживі. Немає на них такої звичної для цієї пори озимини. Земля сухісінька, а де плуг не пройшов — ще й міцна, як бетон. Зупиняємося в Плесецькому.

— Посіяти нічого не можна, усе трухне в землі, — бідкається 62-річна Ольга Лазебник, яку ми зустріли на дорозі. — За все своє життя не бачила чогось такого. Он у тому дворі, — показує, — живе фронтовик, може він знає більше.

Йдемо до нього. Дружно загавкали собаки. Хазяїн, Степан Пазюра, 88 років, підходить із дошкою в руці: допомагає доньці будувати нову хату. Такого затяжного бездощів"я не пам"ятає і він:

Так і напишіть: нещасні ті люди, що живуть по селах

— 1964 рік також був засушливим, але взимку впали великі сніги, і хліб уродив непоганий. Мені тоді орден "Знак Пошани" дали.

У селі — близько двох тисяч дворів. Про тих, які зараз працюють у полі, кажуть, що "дарма пилюку ковтають, бо нічого не проростає".

— Так і напишіть: нещасні ті люди, що живуть по селах, — сказала літня жінка.

З головою сільради поспілкуватись не вдалося — поїхала на нараду до райцентру. Не потрапив до неї й Олексій Луценко, 78 років.

— Оце так засуха! Останній дощ випав наприкінці червня, — скаржиться, спираючись на костура. — І то якийсь поганий, після нього всі помідори почорніли. Це через те, що отам угорі, у космосі, всілякі супутники літають. Може, схаменуться, не запускатимуть ракети, то й усе наладиться.

— То що — чекати неврожаю?

— Думаю, голоду не буде. Хоч я добре пам"ятаю 33-й рік. Картоплю мерзлу викопували на полях та їли. Багатьох тоді поховали. Та наш уряд, думаю, нічого такого не допустить. Буде продавати золото та купувати хліб у закордонних поміщиків. Там же не дурні люди, врожаї високі збирають. А в нас нерозумні, раз колгоспи розпустили, розікрали. І чого досягли? Розруха.

Заїжджаємо в Данилівку, де знаходиться центральна садиба агрофірми "Данилівська".

Біля одного з дворів жінка в чорній хустці розкидає по грядці натуральне добриво. В Олени Халаїм, 69 років, кілька днів тому помер брат. Плаче, але ж робота не чекає:

 Десь 70–80% зерна навіть не проклюнулося

— Як же те бідне зерня зійде, коли лопата аж дзвенить та гнеться, наче в цемент її заганяєш? Моркву не викопаєш, лопається навпіл — така земля суха.

— А далі що буде? — запитую.

— Нічого доброго. Не дай Бог, голоду. Що ми без хліба? Я добре пам"ятаю голод 1947-го. Щоправда, тоді й засухи не було, а кудись усе поділось. Ми на Західну Україну за гречкою їздили. Два пуди купимо, надерем — крупу продаєм, а відходи самі їмо.

— Зараз не боїтеся?

— А чого боятися? Борошном не запасаємося — ще жуки позаводяться. Як Бог дасть, так і буде.

На господарському подвір"ї агрофірми ремонтують техніку.

— Із запланованих 1100 гектарів озимини засіяли 900, — розповідає заступник директора фірми Андрій Мошківський, 55 років. — Понад 200 тонн зерна вкинули у землю й не знаємо, чи воно вродить. Щодня виходжу в поле, розгортаю землю та дивлюсь, що з насінням. Десь 70–80 відсотків зерна навіть не проклюнулося.

Додому я потрапила аж увечері. Недоїдений вранці шматок "Українського" здався мені смачнішим від тістечка.

"Справжня проблема виникне 2007 року"

Багато господарств узагалі не сіяли озимину — кому хочеться викидати гроші на вітер? Наступного року врожаю не буде, це однозначно. Але справжня проблема виникне 2007 року. Уже сьогодні на державному рівні треба подумати про те, як зберегти зерно 2005-го, щоб його не розтягнули, не вивезли за кордон, не згодували худобі та птиці.

На жаль, держава поки що не поспішає купувати в нас хліб. Ми би продали його в Держрезерв, якби дали ціну хоча б 500 гривень за тонну, як обіцяли. Чимало пшениці вже роздано людям за майнові та земельні паї. Я вважаю, що його треба вернути назад і закласти на зберігання. Це вирішило б хлібну проблему 2007 року.

Такого не було 123 роки

В Україні такої осінньої засухи не було 123 роки, запевняє директор Українського гідрометеорологічного центру Микола Кульбіда. Від ґрунтової засухи вже постраждало 70–80% територій, які традиційно засівають озимими культурами, а на сході та півдні країни — 90–100%. Навіть якщо тепер підуть дощі, урожай озимих буде дуже низьким — не більше 10 млн тонн пшениці. Молоді сходи просто не встигнуть набрати силу — загинуть від морозів. Озимими в Україні засіяно 5 млн га при запланованих 7. Більше вже ніхто не сіятиме. Поля в критичному стані.До Держрезерву цього року закуплено 33% зерна від запланованого. Для запобігання хлібній кризі міністр агрополітики Олександр Баранівський пропонує обмежити експорт пшениці з України. Метеорологи закликають "створити національну програму адаптації сільського господарства до кліматичних умов".Як каже Баранівський, сільське господарство в Україні хронічно збиткове. Цього року, наприклад, собівартість пшениці становить 522 грн за тонну, а продають її в середньому по 432 грн. За таких умов селяни можуть просто перестати вирощувати зернові.

×