— Третій рік працюю на заводі у Вроцлаві, де збирають пральні машини. Шість місяців у Польщі на роботі, стільки ж часу — вдома. Будую для родини хату поблизу Хмельницького, — розповідає 38-річний Сергій Гніденко.
— Цього року втратив у заробітках. Два місяці нічого додому не надсилав, лише витрачав. На карантин підприємство закрили в березні. Хостел, де жили, теж закрився. Був вибір — їхати додому чи залишатися в Польщі? Раніше я щомісяця відсилав рідним по 500 євро — понад 16 тисяч гривень. Майже 300 витрачав на продукти. Під час карантину самим довелося винаймати квартиру і платити за кілька місяців наперед. Зараз нас мешкає у двох кімнатах вісім осіб. Умови гірші, ніж були в хостелі. У березні, квітні хапався за будь-які підробітки. Багато наших пішли в служби доставки, таксі. Заробляти добре не вдавалося. Ледь вистачало на оренду житла та їжу. В травні завод відновив роботу. Добре, що українців підтримав уряд Польщі. Дозволили перебувати на території країни за простроченими візами.
— За час карантину попрацював у трьох країнах. Спочатку відправили в Польщу на будівництво яхт, — говорить киянин Віталій Бороздін, 34 роки. Має контракт із компанією з будівництва суден. — Звідти — до Стамбула в Туреччину. Тепер працюю у Франції. Зарплату обіцяли до 2 тисяч євро — не менш як 65 тисяч гривень. Але начальство чесно зізналося: або скоротять штат, або зарплату. Кожному зрізали по 500 євро. Люди були не в захваті, але під час карантину нереально змінити роботу. До того ж нам оплачують житло, хоч би де перебували.
40-річний Юрій Нестеров має будівельну фірму в чеській столиці Празі. Каже, що заробітки впали до критичного рівня. Довелося брати кредит у банку, щоб розрахуватись із працівниками.
— Будівельник у Празі в нормальні часи отримував за місяць 35–40 тисяч гривень. Люди завжди роблять ремонти, купують нове житло. Під час карантину і після нього замовлень майже не було. Хапалися за найменші, які раніше навіть не брали. Наприклад, відремонтували офіс на одну кімнату. На початку травня серйозно задумався про закриття фірми. Останньою надією був кредит. Бо моя сила в кадрах. Хлопцям виплатив менші зарплати, щоб не розійшлися. Кожен отримав по 20 тисяч гривень. Працівники з розумінням до цього поставилися, — каже Нестеров.
34-річна Тетяна Валігура третій рік живе в Ізраїлі. Працює прибиральницею в приватних будинках.
— Відколи ізраїльтяни почали сидіти вдома, прибирання замовляють частіше. Тому мої заробітки в середньому зросли на 300–400 євро. Щомісяця маю стабільно 1200 євро — понад 39 тисяч гривень. Усе частіше задумуюся над створенням власного агентства з прибирання та приготування їжі.
2 
35413
Коментарі