"Браку солі не помічали, поки до нас не переїхала жити дівчина"

Наталія Дубова, 42 роки, Чернігів:

— Сіль знайти в місті важко. Продають переважно вагову — 35–40 гривень за кілограм. Мати живе в селі. Різали кабана, всі запаси солі витратили. У магазинах місцевих її довго не було. Потім власниця одного поїхала на Західну Україну. Туди привозять сіль із Польщі, закупити оптом не так проблемно. Продавала потім по 27 гривень. Вистачило на все село, і я купила. Не уявляю, як робитимемо закрутки влітку, якщо продовжиться дефіцит. Проситиму в свекрухи. Вона завжди боялася голоду та війни. Вдома мало бути 10 упаковок сірників, круп, мішок солі. Якщо менше, дзвонила, щоб докупили та привезли. Тепер краще її розумію. Ми запасів великих ніколи не мали, окрім картоплі та буряків. Живемо у приватному будинку, тримаємо десяток кролів. А зараз би запаслася і крупами, і макаронами, і свічками. Але грошей немає, щоб багато купити. Сподіваюся, що Чернігів більше не чіпатимуть і запаси великі не знадоб­­ляться.

Антоніна Сидорук, 42 роки, Київ:

— На Новий рік куми подарували набір із шести баночок солі. Там морська, гімалайська, рожева, з різними травами. Недавно почала користуватися, бо звичайної солі ніде придбати не змогла. Перед війною закупила декілька упаковок макаронів, круп, сірників, прального порошку, літрову пляшку рідкого мила, шампуню. Готувалися до блокади міста. Про сіль не подумала. Хоча я люблю, щоб вдома був великий запас продуктів. Маю морозильну камеру з м'ясом, овочами, ягодами. Декілька років тому торгувала товарами з Європи, залишилися контакти постачальників. Замовляю раз на пів року чай, каву, шоколад великими партіями.

Олексій Соколов, 23 роки, Київ:

— Орендуємо двокімнатну квартиру з другом. Поки до нього не переїхала жити дів­­­чина, навіть не помічали, що в нас солі мало. Запасів ніколи не робили. Часто замовляли доставку страв, купували напівфабрикати. Самостійно майже не готували. Тепер довелося шукати сіль. Друг раніше жив у гуртожитку. Згадав, що в нього там лишилася ціла пачка. Поїхав за нею, ніхто не використав. Зараз закуповуємо продукти максимум на тиждень. Мої батьки живуть у селі. Завжди пропонують взяти овочів, картоп­лі. Ніколи не беру. Вважаю, що все можна купити в Києві біля дому. А не тягнути з іншої області. У перший тиждень війни шкодував, що не мав запасів кави. У магазинах тоді все розібрали.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×