10-річна Мар"яна Липовець ціле літо продає картки для поповнення рахунку мобільних телефонів. Стоїть біля столичного Бессарабського ринку.
— Батька посадили за разбой, — розповідає. — Мама робить посудомойкою. Заробляє мало. Збирає гроші, щоб перекрити кришу, бо тече. Я в мами одна. Вона сказала, щоб я собі шукала роботу, якщо хочу на обновки заробити.
Роботу для дівчинки запропонував материн знайомий, Володимир. Щодня він розвозить 20 підлітків по власних точках. Мар"яна живе в селі Софіївська Борщагівка. Це західне передмістя столиці. На роботі з 10.00 до 19.00. Має один вихідний на два тижні.
— За день у мене купляють до 300 карточок. Якщо більше, хазяїн видає мені премію 10–15 гривень. Я грошей не трачу. Ну хіба що ввечері пачку мороженого собі куплю, — хвалиться дитина. — Мені хочеться купити собі куртку та новий рюкзак.
Лідія, 51-річна продавщиця з Бессарабського ринку обурюється:
— Понабирав малолєток, а ці бідолахи раді за копійки працювати. За день він на дитині заробляє по 300 гривень. Мої подруги, взрослі тоже торгують карточками. Так вони ж за день отримують сотню. А ця дитина — 20 гривень. Вона навіть не обідає, бо грошей не вистачить. А ще ж води треба купити. Щоб у туалет сходити, треба гривню дати.
Мамка з папкою п"ють. Я один ходжу на роботу
Олексій Ємельяненко, 14 років, із приміського селища Чабани на літні канікули влаштувався в пельменний цех. На роботі з 9.00 до 20.00. Вихідний у неділю.
— Зі мною ще четверо хлопців працює. Ми стоїмо на варениках. А на пельменях — дві тітки, — розказує Олексій. — Дорослі замішують тісто і начинку. А ми з хлопцями ліпимо вручну. За день я роблю до тисячі вареників. Спочатку було так важко, аж руки корчило. Тепер звик. Господар добре ставиться. Мене з днем народження вітав.
За робочий день Олексієві платять 30–40 грн. Додому можна взяти 1 кг вареників чи пельменів.
— Мамка з папкою п"ють. Я один ходжу на роботу, ще й пельменів додому приношу, — каже хлопчина. — Дорослі заробляють у цеху 2–3 тисячі на місяць. Але нам стільки не дають. Кого не влаштовує — той може йти.
14-річний Олександр із міста Сніжне Донецької області теж єдиний годувальник у родині. Працює на нелегальній копальні за містом. Прізвища просить не називати, боїться.
— Получу по зубам от хозяина, и в школе могут узнать, — виправдовується. — Батько нас із мамою і двома сестричками покинув. А мама без роботи. Мене устроїли на копальню по знайомству. Ми риємо тунель, укріплюємо його колодками, потім взриваємо вугільні пласти. Мужики довбуть вугілля, а ми його зверху сортуємо. На сортуванні нас п"ятеро пацанів.
Кожен підліток за 12-годинний робочий день перебирає по 6 т вугілля. Власник платить 10 грн/т. Дорослим за таку ж роботу — від 40.
— Я собі можу дозволити хороші сигарети, — хвалиться. У школі він не був із квітня. — Жалко, що нас не пускають у тунель. Там і 200 гривень за день можна заколачувати.
В Україні нелегально працюють понад 350 тис. дітей. Із них кожен десятий — на Донеччині, вважає директор Донецького молодіжного центру Валентина Дьомкіна, 32 роки:
— Діти миють машини, торгують, збирають вторсировину, — каже Дьомкіна. — Роботодавцям вигідно брати на роботу дітей. Вони слухняніші та на них можна зекономити. Недавно два хлопчики 13 років із Харцизька розказували, що розвантажували шлакоблоки. За машину їм пообіцяли 600 гривень. Але не заплатили. Діти не один день проплакали, бо вони — із малозабезпечених родин.
За трудовим законодавством, на роботу можна брати людей віком від 15 років. Для цього потрібна згода батьків. Оплата праці має бути як і в дорослих, з оформленням трудової книжки.
— Я не раз бачила дітей із порепаними руками, — каже 35-річна Зоя Сливка, керівник управління в справах неповнолітніх міськвиконкому Івано-Франківська. — Самі вони заперечують, що працюють. Бо втратять заробіток. Роботодавець також не зізнається, щоб уникнути покарання. А для батьків працююча дитина — годувальник. Тобто усіх начебто влаштовує.
2 
1
Коментарі