43-річна Ірина Петришин із Золочева працює і живе в Римі. Має дозвіл на працю і може спокійно долати кордони. Але додому приїздить нечасто: дорого. Уже дорослі діти кожного року намагаються допомогти матері бодай на кілька хвилин забути про чужину. Перед Великоднем передають бусиком гостинці.
— Раніше в сумки клали домашні шинки та ковбаси, але через спеку продукти псуються. Тому відправляємо лише освячене: кільце ковбаски, шматочок шинки, маленьку баночку бурячків, трохи освяченого маку. Для маминих господарів спеціально передали дві писанки. Шкода, що не виходить зробити мамі приємне саме на Великдень. Під час свят водії не дуже хочуть гнати буса за тисячі кілометрів, — розповідає 22-річний Тарас, син Ірини Петришин.
Після паливної кризи тарифи на перевезення передач зросли з одного до трьох євро за кіло. Наші заробітчанки не розгубилися і знайшли вихід:
— Перед святами наші люди в Римі йдуть "на поляки". Польські торговці привозять продукти харчування, які за смаком дуже подібні до українських. Наприклад копчені м"ясні вироби. Паски печуть самі, розмальовують писанки. У Римі є українська церква, де мама освячує великодній кошик, — додає 20-річна Оксана, донька Ірини Петришин.
Тарас з Оксаною кажуть, що за роки на чужині мама звикла святкувати Великдень двічі. Перший — разом із італійцями. Купує їхні паски у вигляді голуба, так звані коломба. Оксані подобається їхній нетрадиційний смак. До святого хліба італійці додають цедру, місять тісто разом із шматками шоколаду, марципанів, якогось крему з присмаком алкоголю. Тарас до італійських пасок ставиться скептично. Не може їсти хліб, який буде свіжим навіть через два місяці.
Тарифи на перевезення передач зросли з одного до трьох євро за кіло
48-річна Олександра Гнатюк поїхала до Іспанії чотири роки тому. Живе у Мадриді, доглядає за двома дітьми. У Львові залишила своїх. Коли їхала, дочці Ярославі був 21, а синові Андрію — 15.
— На Великдень мама завжди просить передати їй хріну, бо там такого не знайти, а інше купує в магазині, — розповідає Ярослава. — Інколи просить вислати оселедців чи ковбаси. Я вже у середу ввечері віднесла до бусів торбу, а в неділю опівдні в Мадриді мама зустріне передачу.
Олександра також вишле подарунки дітям на свято.
— Мама з Іспанії передасть паску. Сама її не пече, купує в магазині. На смак не така, як наша. Там до тіста додають шкірки мандаринів, лимонів, тому їхня паска зі смаком цитрини. На свято мама обов"язково піде до церкви. А в кошик покладе паску, шинку, крашанки.
46-річний Олександр Приймак працює у Тюменській області Росії. За тисячі кілометрів йому нічого не передаватимуть.
— Поїздом тиждень їхати, прямого немає, лише з пересадками, — каже 42-річна дружина Приймака Тетяна. — По телефону розказував, що вже почав готуватися до свят. Назбирав цибулевого лушпиння на крашанки, розмалює яйця. А паску пекти не буде: тістові не дасть ради.
49-річний Павло Маковий два літа тому виїхав зі Львова на Кіпр працювати будівельником. На Великдень сам спече паску — у вільний час любить куховарити. На свята усе приготує і накриє стіл не гірший, аніж дружина вдома.
— Для чого якісь посилки? — дивується чоловік по телефону. — У кіпрських магазинах можна купити все. Паски печу в залізних каструлях. Шкода тільки, що нема де їх посвятити. Може, якби працював легально, пішов би до якоїсь церкви. А так... Візьму свячену водичку, яку жінка в дорогу дала, й сам покроплю.
2 
1
Коментарі