Проблема самотності дітей, чиї батьки працюють за кордоном, нині гостра як ніколи. Кількість безбатченків вражає — 19 тисяч. Для них навіть створили спеціальний термін — "соціальні сироти". Щоб якось їм допомогти, українська держава вперше в своїй історії виділила окремий рядок в бюджеті. На сиріт Львівщини виділено 3 млн грн.
Найбільше соціальних працівників непокоїть те, що недоглянуті діти стають безпритульними. Тому на кошти держави мають створити банк даних зниклих і створити електронну загальноукраїнську пошукову мережу.
— Комп"ютеризують усі 36 райслужб, які працюватимуть із всеукраїнським комп"ютерним банком даних, — розповідає начальник служби у справах неповнолітніх ЛОДА Володимир Лис, 32 роки. — У Дрогобичі відкриємо центр матері й дитини. І обов"язково відремонтуємо львівський притулок для неповнолітніх. Замінимо системи опалення, покрівлю, облаштуємо спортзал.
Опіка над соціальними сиротами перебуває під особистим контролем президента. Про зроблене доведеться звітувати вже 28 листопада. На зустріч із главою держави поїдуть представники служб неповнолітніх, губернатори, голови райадміністрацій, директори сиротинців і притулків.
У Дрогобичі відкриємо центр матері й дитини. І обов"язково відремонтуємо львівський притулок
Утім, облік соціальних сиріт, а особливо безпритульних, — лише частина проблеми опікування дітьми, чиї батьки за кордоном. Часто юне покоління має домівки, але за браком батьківського нагляду виховується вулицею. Імена таких дітей часто фігурують у звітах міліції чи наркодиспансерів. Узяти хоча б невелике містечко хіміків Новояворівськ, де третина дорослих мешканців — на заробітках. Увечері підлітки заповнюють всі місцеві бари та кафе.
Історія родин, де батьки працюють за кордоном, не завжди трагічна, але здебільшого далека від ідеалів родинного щастя.
— Мені було 17, а братові — 13 років, коли поїхала мама, — розповідає Мирослава Гайдс. Її мама працює в Іспанії вже чотири роки (з чоловіком вона розлучена). — Спочатку нас лишили на бабусю. А вона жила у власному будинку, звідки нам було далеко до школи. То ми повернулися у свою квартиру.
За час, поки матір доглядає чужих дітей у Мадриді, Мирослава вступила до Міжрегіональної академії управління персоналом, а брат закінчив школу. За статистикою все виглядає чудово. Та якщо бути відвертими, дітей по суті спіткала трагедія.
Прикладів таких ніби-то щасливих родин — безліч. Як їм допомагати, як дійти до кожного дому, держава наразі не знає. Ми зіткнулися з новою соціальною проблемою, яка вимагає нетрадиційних рішень.
— Виділені урядом гроші не допоможуть соціальним сиротам, — висловлює "ГПУ" свій сумнів директор Львівської СШ N97 Петро Крупник, 54 роки. — Хіба буде можливість прозвітувати, що в Україні щось роблять для дітей, залишених напризволяще. Чи відомо, які діти є соціальними сиротами? Більшість батьків перебувають за кордоном нелегально. Владі слід створювати нові робочі місця, повертати українців з чужини додому. Гроші не замінять дітям батьків.
1 
1
Коментарі