"Ми з чоловіком до церкви щонеділі молитися ходили, а тепер я краще вдома, перед іконою вклякну. Якщо священик замішаний у таких гріхах, то як можемо йому вірити? — скаржиться жителька села Задубрівці Снятинського району Івано-Франківщини 68-річна Василина Кривуцик.
У Задубрівцях кілька місяців тому місцеві дізналися, що з храму Перенесення мощів Святого Миколая Української Православної Церкви Київського Патріархату вивезли ікони. Селяни переконані: до зникнення причетний сільський парох.
Церкву в Задубрівцях розпочали будувати у 1990-х. На початку 2000-го храм відкрили для відправ. Поряд стара церква, недіюча. Там зберігали ікони, книжки, інші церковні речі.
— У нас довго не було церкви. Аби її звести, люди давали останнє. Хто помагав грошима, хто шутром і піском. Коли звели храм, думали, проблеми нас покинули, — каже Василь Тофан, 68 років, голова парафіяльної ради.
Ікони, які зберігали у старій церкві, датують ХVІІІ–ХІХ ст. У 1920-х роках у святиню влучила блискавка. Будівля зайнялася, та місцевим вдалося врятувати іконостас та різьблені Райські ворота.
— Старі люди розказували, що вони витягували ікони на мотузках. Ішли, як на смерть, аби спасти образи для нас, — каже Василь Матійчук, 42 роки, місцевий іконописець.
У 1960-х образи намагалися спалити комуністи. Будинок, де їх переховували, згорів дотла. Та ікони не постраждали.
П"ять років тому місцевий священик Василь Захарук, 50 років, почав говорити про те, що ікони потрібно продати. Мовляв, їх поїдає жучок, тому вони невдовзі розсиплються. Однак люди не погоджувалися.
Торік уночі до старої церкви під"їхала вантажівка. У храмі засвітили світло, було чути гуркіт. Селяни, що живуть поблизу, подумали, що це будівельники привезли плитку мостити подвір"я.
Першим порожнє місце, де висів іконостас, помітив Василь Тофан. У нього є ключі від храму. У неділю вранці чоловік зайшов по свічки.
— Я одразу до ксьондза — де ікони ділися? А він мені: "Не переживайте, через десять днів повернуть", — пригадує Тофан. — Відтоді про ікони ніхто не чув.
Селяни недорахувалися 34 образів та Райських воріт. Скільки отримали за них, не знають.
— За все можна було взяти більше мільйона гривень, — припускає Тофан. — Коли ще будували церкву, до нас приїжджали мистецтвознавці. Подивилися на старі ікони й кажуть: "Продасте одну з них — добудуєте церкву".
Вісім образів, які не встигли продати, Матійчук забрав до себе, щоб почистити. Каже, боїться повертати їх до церкви, бо й вони можуть зникнути.
— Ці ікони намальовані у ХХ столітті, цінності не містять, — пояснює отець Василь Захарук. — Ми їх продали чи за 8, чи за 10 тисяч доларів — уже й не пам"ятаю. Гроші пішли на майстрів і на плитку біля церкви. Продали в один із монастирів. Та людина, яка купила, просила не розголошувати куди саме. Селяни дали згоду на продаж. Воду каламутить один чоловік, йому вічно щось не подобається.
У місцевій сільській раді захищають священика.
— Наш отець і церкву побудував, і довкола неї все упорядкував. То все його ініціатива. Дуже хазяйновитий він у нас, — каже секретар Марта Ступарик.
8 
35413
Коментарі