"Читав цікавії книжкі, коли пас телє", — зачитує фрагменти творів своїх учнів вчителька школи в селі Наконечне Перше Яворівського району 35-річна Лідія Лисяк. Вона 11 років викладає тут українську мову.
— Із кожним роком діалектизмів у мові дітей усе менше, — розповідає. — Але приблизно десята частина пишуть із помилками. Пояснюю учням, що діалект має право на існування. Та за вживання у творах говірки оцінки занижую — це ж граматична помилка.
Наконечне Перше розташоване неподалік польського кордону. Також до місцевої школи ходять діти із сусідніх сіл Наконечне Друге, Бунів, Калинівка і Поруденко.
— Батьки їздять у Польщу й привозять полонізми, — продовжує вчителька. — На криницю говорять "студня", на магазин — "склеп", на лопату — "риль". "Кіно" — завжди з наголосом на першому складі. Особливо багато фонетичних порушень у дітей із села Поруденко. Усі множини вони закінчують на "-і" — "жінкі", "книжкі". Частку "-ся" замінюють на "-сі" і виносять перед дієсловами — треба сі вчити. Вживають застарілі форми прикметників — "веселії", "такії".
3 
1
Коментарі