— То все учні роблять своїми руками, деколи навіть мені не віриться, але так воно є, — хвалиться директор Снятинського інтернату для дітей-інвалідів на Івано-Франківщині Леонід Шимчук, 59 років. — Ходімо, я вам з радістю покажу, як живуть мої діти.
Понад 100 вихованців інтернату самі заробляють на життя — плетуть просяні віники на продаж, розводять морських свинок і папуг. По обіді на території закладу нема нікого. Дорослі йдуть на роботу до майстерні, молодші — у класи на заняття.
Директор веде коридорами. Стіни обвішані дитячими аплікаційними роботами й вишивками. У кімнатах спального корпусу ліжка застелені, на стінах і підлозі килими, багато вазонів.
— Зайдіть до мене, я вам покажу, як живу, — гукає 21-річний Павло Черченко. Він втратив зір кілька років тому, до майстерні не ходить. — Я вмію гарно співати, розказую вірші. Недавно на фестивалі для дітей-інвалідів виграв диплом, — показує, як сам застелив ліжко.
— Для них отак сидіти без діла — найбільше покарання, — каже Шимчук. — Коли не слухаються, то я лякаю, що працювати не підуть. Умить стають чемними.
Прямує до майстерні, де шиють робочі рукавиці й латають взуття.
Взуття ремонтують хлопці зі здоровими руками, ноги в багатьох ампутовані.
У 29-річного Василя Бараболі немає лівої ноги, на руках — шести пальців.
— Кращого крійника годі знайти. У його руках ножиці просто горять, відмальовує на тканині потрібний шаблон, потім раз-два — і готово, можна зшивати, — показує викрійки директор.
У дворі розміщена майстерня із виготовлення віників. Тут кожен має свої обов"язки: одні чистять стебла сорго, інші його відмочують у воді, зв"язують у пучки.
На медикаменти для однієї дитини держава виділяє в день 71 копійку
— До мене брат недавно приїжджав із Коломиї, хтів додому забрати. Не поїхав я з ним. Тут роботу маю, мене годують, і я комусь потрібен, — розказує Леонід Василик. Він в інтернаті з 5-річного віку, має психічні відхилення.
Коля Котелюк, 26 років, заправляє в середину віника кінці ниток, що залишилися після зв"язування. У нього дитячий церебральний параліч. Ще два роки тому навіть ліжка застелити не міг. Після щоденної роботи тепер може тримати ложку, одягнутися.
— Коля спочатку зіпсував один віник, потім другий, двадцятий, п"ятдесятий, зате п"ятдесят перший у нього вийшов. Тепер робить, як ніхто, — найкраще, — тішиться Леонід Онуфрійович.
Віники інтернат здає оптовим замовникам
по 5,5 грн. Беруть по 50–100 шт. Рукавиці продають
по 3 грн, у стільки ж оцінюють і щітки для біління стін.
Вихованці інтернату також розводять на продаж папуг і морських свинок. Здають їх у зоомагазини і приватним покупцям. Пару птахів — за 200 грн, свинок — по 36 грн.
Своєю працею неповносправні заробляють на рік понад 30 тис. грн. За них заклад купує продукти харчування і медикаменти. Частину заробітку кухарі витрачають на додаткове шестиразове харчування. Влаштовують його двічі на тиждень. Готують піцу, деруни та голубці.
— На медикаменти для однієї дитини держава виділяє в день 71 копійку, на їжу — 8 гривень 84 копійок. Якби нам не помагали благодійники й ми самі не працювали, навряд чи вижили б, — додає Леонід Шимчук. — Робимо все для того, щоб наші вихованці після закінчення інтернату змогли залишатися в нас і надалі. Бо діти звикають одне до одного, до вчителів. І отримують велику травму, коли їм доводиться нас покидати.
2 
1
Коментарі