Неподалік траси Тернопіль–Підволочиськ, у Романовому Селі Збаразького району на Тернопільщині, діє музей годинникарства. Колекцію свого покійного чоловіка Володимира — понад 700 годинників різних років, типів і країн — у власному будинку виставляє 49-річна Надія Сіньковська.
На столі — друкарська машинка, на стінах — ходики. Усі годинники підсвічені. Розгледіти марку хронометра легко.
— Володя почав ремонтувати годинники з 11 років, — розповідає Надія Сіньковська. — Сусідка принесла будильник, а він його полагодив. Після служби в армії працював годинниковим майстром, а я — у фотоательє. Із делегацією працівників побутової сфери поїхали до Мінська, на годинниковий завод. Там і познайомилися — у цеху, серед тисяч годинників. Згодом одружилися.
Домівка Сіньковських потроху перетворилася на майстерню.
— Я спочатку ревнувала чоловіка до цих механізмів, — веде далі Надія Романівна. — Хоч і розуміла, що робота — річ серйозна, але то вже якась годинникова гонка була! Володю цікавило все, що їх стосувалося. Він отримував колосальне задоволення від того, що їздив по області, привозив якийсь непотріб і складав із нього кілька справних годинників. Наручні, настінні, кишенькові, електронні, кварцові, авіаційні, корабельні... Із ними діти повиростали — Русланові вже 29, Інні — 23 роки. А як чоловік тішився, коли відремонтував суперсучасний японський годинник на сонячних батареях!
Володимир Сіньковський брався за реставрацію механізмів, на які інші майстри давно махнули рукою.
— Через його руки пройшли, мабуть, усі типи радянських годинників і основні марки закордонних, — каже жінка. — Сам виточував необхідні деталі на спеціальному міні-верстаті. Відремонтував годинник 1812 року, хронометр із дерев"яним механізмом.
Володимир Сіньковський помер дев"ять років тому. Надія не раз подумувала продати колекцію.
— Нелегко самій звести кінці з кінцями, — зітхає вона. — Колекціонери пропонували непогані гроші за годинники, унікальні інструменти, архіви, товстезний машинописний рукопис книги "Цей цікавий світ годинників". Але відмовила. Діти росли, Руслан пішов слідами батька, опанував його справу. Та й для дочки Інни колекція — то спогад про батька.
Потрапити в музей годинників можна за домовленістю із його власницею пані Надією. У Романовому Селі хату Сіньковських покаже будь-який перехожий.
2 
1
Коментарі