Директор будівельної фірми "Добробуд" тернополянин Василь Кікінежді, 47 років, отримав грамоту від Папи Римського за каплицю на честь померлої тещі. Її звели на подвір"ї греко-католицької церкви святого Василія Великого в мікрорайоні Новий Світ Тернополя.
На вході висить чорна табличка з написом "Каплиця Пресвятої Богородиці збудована дітьми та онуками на світлу пам"ять парафіянки Галини Шарган".
— Церква не завжди відкрита. Я сюди щодня приходжу, як тільки є вільна хвилинка. Ось і зараз із мамою прийшли за здоров"я помолитися, — каже тернополянка Олександра Домбровська, 47 років. — Спасибі тим людям, що спорудили капличку.
Будівля спроектована в західному стилі. У доріжку перед дверима вмонтували світильники, щоб фігуру Богородиці було добре видно уночі.
— Спорудження каплиці — то моя ідея. Пані Галина жила недалечко і співала в хорі від часу заснування церкви. Не пропускала жодної служби. Приходила й у будні дні, — розповідає отець-настоятель Степан Левчик, 37 років. — До 1996-го у приміщенні теперішнього храму був кінотеатр "Мир". Я радий, що родина Кікінежді відгукнулася на мою пропозицію. А щоб подякувати добродію, попросив у Римі грамоту від Святійшого отця. За три тижні той документ передали до Тернополя.
Василь Олександрович Кікінежді говорити про будівництво не хоче. Натомість відсилає до своєї дружини. Мовляв, вона краще розповість про ту справу, бо він людина не публічна.
— Чоловік навіть мені не каже, скільки витратив на будівництво, — запрошує до вітальні Оксана Михайлівна, 51 рік. — Василь дуже любив і поважав мою маму. Вони колись разом працювали в обласному відділі народної освіти. Ми з ним познайомилися на 55-річчі матері. Коли будували капличку, наполіг, щоб фігура Богородиці була білого кольору. Це символ чистоти та непорочності. А лілії для оздоблення я вибирала. Щоб горщики для вазонів були однакові, аж у Запоріжжі їх купували. У нашому місті сім однакових не знайдеш.
Жінка показує грамоту в золотій рамці на стіні: "Святіший отець Бенедикт XVI від щирого серця уділяє особливе Апостольське благословення Василю Кікінежді бажаючи щедрої божої благодаті та небесних ласк". Оксана Михайлівна зробила п"ять копій грамоти, щоб роздати родичам. Каже, що здивувалася, коли побачила українські орнаменти на посланні. Тепер у неї мрія — побувати у Ватикані.
— Моя мама, Галина Шарган, за освітою була учителькою, закінчила Чортківське педучилище. Не могла продовжувати навчання, бо вийшла заміж і присвятила себе сім"ї. Але нам із братом дала освіту. Завдяки їй я стала доцентом. Поки я писала дисертацію, мати пильнувала дітей. Старшому Маріусу уже 16 років, а Святославові — 11. Поки були маленькі, щовечора приходила та купала. А потім водила обох до музичної школи на спів, до церкви брала. Вишила їм сорочки. Хоч уже минуло два роки від її смерті, для нас то тяжкий удар.
Галина Ярославівна Шарган понад усе хотіла потрапити до Риму й побачити Папу. Вони народилися в один день із Іоанном Павлом ІІ, але в різні роки. Так і не встигла поїхати.
Жінка показує фотографії, де її мати з онуками святять паску.
— Коли думали, де будувати каплицю, місце вибрали одразу. На всіх фотографіях коло церкви мама ставала на одне й те ж місце, — продовжує господиня дому. — Вона завжди молилася до Матінки Божої. Дуже переживала за онуків. Вела щоденник, де записувала, коли діти навчалися молитов. Дотримувалася постів і часто їздила на прощу до Зарваниці. Хотіла офірувати сходи до церкви, але не встигла. Оця каплиця — то її усний заповіт.
Галина Шарган померла у віці 70 років від інфаркту. У неї залишилися донька Оксана, 51 рік, син Борис, 54 роки, три внуки й один правнук.
2 
1
Коментарі
1