Львівське обласне управління охорони здоров'я назвало 10 пологових відділень, де торік прийняли менш як 300 пологів. Очолила список Боринська міська комунальна лікарня Турківського району. 2010-го тут народили 67 жінок.
Селище Бориня за 150 км від Львова, до райцентру — 30 км. Тут живуть 1,5 тис. осіб. Комунальна лікарня обслуговує ще 12 населених пунктів. Це триповерхова будівля, у палатах 80 ліжок. Є рентгенкабінет, лабораторія, інфекційне, терапевтичне, неврологічне, дитяче та акушерсько-гінекологічне відділення.
До медичного закладу ведуть дві місцеві.
— Файна наша лікарня, чиста. Нема чого хтіти. Лікарі уважні, — каже 55-річна Ольга Богун. — Мала в мене тут трьох родила, всі здоровенькі. Грошей узагалі не беруть. Хіба хто хоче віддячитись, то яку шоколадку купить.
— Що з того, що безплатно, як у них тут одна докторка і акушерки. Як які розриви чи дитя велике родиться — то помочи нічим не можуть, — заперечує 25-річна Оксана Вишневська із сусіднього села Верхнє Висоцьке. — Я во вагітна, але тут не хочу родити. Може, де у Львів поїду з чоловіком. На місто сі подивлю, та й безпечна буду.
Пологове відділення в Боринській лікарні на третьому поверсі. Акушер-гінеколог 36-річна Тетяна Філяка просить надіти халат та бахили.
— У нас тут хоч жінок небагато, але дисципліну тримаємо і чистоту, — веде відділенням. — Тут родильний зал, — відчиняє двері приміщення із чистими білими стінами. Посередині стоїть пологове крісло. На тумбочках акуратно викладені медикаменти та інструменти. — Родили дві жінки тиждень тому. Вже їх виписали. Слава Богу, все добре пройшло. А тут у нас операційна, — проходимо до іншої кімнати. — Недавно головний лікар обласного пологового приїжджав. Хвалив, казав, що таких кабінетів навіть у них нема. Але що нам з того кабінету, як кадрів бракує. Треба оперуючого лікаря й анестезіолога. Та район не зацікавлений. Хоче нас закрити. Ми районному пологовому — конкуренти.
Заходимо у палату №2. Тут чотири ліжка. Загалом у відділенні 10 місць.
— Зараз маємо тільки одну пацієнтку, — каже Тетяна Філяка. — На 40-му тижні. Чекаємо, коли народить, додому не пускаємо. А то проїдеться назад у село, по дорозі родити може. Як нас закриють, то її до Турки перевести доведеться.
— Як то лікарню закрити? А я родити де буду? — підводиться з ліжка 29-річна Алла Маркалич. — Хочу в Борині родити, тут безплатно і вся увага тільки мені. Лікарі медикаменти свої дають, халат для мене виділили, пеленки для дитини вже дали. У район не поїду, аби навіть дома родила. Там, кажуть, брудно, інфекцій багато. Та й далеко.
Менш як 300 пологів на рік приймають також у Бібрській лікарні Перемишлянського району, Підбузькій міській лікарні, Меденицькій міській лікарні Дрогобицького району, Перемишлянській центральній райлікарні, Ходорівській лікарні Жидачівщини, Рава-Руській лікарні Жовківщини, Миколаївській центральній райлікарні, Жидачівській центральній райлікарні, Рудківській лікарні Самбірського району.
— У пологових відділеннях стаціонарів повинні бути і цілодобовий пост лікарів акушерів-гінекологів, і справні робочі операційні зали, анестезіологи. Якщо працює лише акушер-гінеколог, який приймає до п'яти пологів на тиждень, — це вже небезпечно. Такий медик утрачає навички, професійність. Жінкам страшно у нього народжувати, — говорить 50-річна Ірина Микичак, заступник начальника обласного управління охорони здоров'я. — Це не означає, що такі відділення треба закривати. Їх потрібно підкріпити спеціалістами. Якщо закрити пологовий стаціонар у Борині, жінкам доведеться долати кількадесят кілометрів горами до райлікарні. Такого допустити не можна.
2 
1
Коментарі
4