На вул. Івана Франка у Львові на місці магазину дорогого індійського одягу та біжутерії "Делі" відкрили секонд-хенд. Праворуч від нього — бутик ювелірних прикрас. Ліворуч — магазин побутової хімії та косметики.
У понеділок о 9.45 під секонд-хендом стоять троє тепло вдягнених старших жінок. Рівно о 10.00 продавець відкриває металеві двері-жалюзі, запускає всередину клієнтів. Пропонує здати пакети та сумки в шафи із номерками біля каси. У перший день тижня продають оновлений товар по 75 грн/кг. Щодня ціну знижують на 7-9 грн. У неділю кілограм одягу можна купити за 8 грн. Запитую продавця, чому в них немає великих черг, як під іншими магазинами.
— У нас елітний секонд, у центрі міста, — кривиться молода білявка. — Тут солідні люди скупляються. Хочете вдушитися в очєріді, і щоб вас за шмотку побили — їдьте на гуманітарку на Привокзальну чи Сихів.
У першій залі — речі з цінниками. Попід стінами — брендовий одяг. У кожному з трьох зал — по одній працівниці. Вони поправляють одяг, слідкують за клієнтами.
Висока молода жінка в штучній дублянці розглядає вішаки з вечірніми сукнями. Іншою рукою тримає біля вуха телефон.
— Мамо, тут бачу вечірнє плаття з бльостками за 160 рублів, — голосно каже в слухавку. — Певно, візьму, у бутику похоже було за півтисячі. Фірма яка — не розберу. Може, "Некст", а може, "Нора" якась. Трохи завелике буде, але ти вшиєш до Нового року, добре? — несе до каси чорну сукню.
У другій залі перебирають постільну білизну в дерев'яних глибоких ящиках дві пенсіонерки. Сива повна жінка в зеленому пальті перекидає наволочки з однієї купи в іншу.
— Павлівна, я минулого понеділка таке бєльйо добре нарила — білесеньке, чисто тобі як із фабрики. Попрала, вигладила і невістці на іменини подарила. А вона на другий день приперла, кинула. Каже: "Не буду спати на простині, де з болячками всякі лежали". Із того часу не говоримо.
— А шо тут такого, то дезінфіковане все, — друга відвідувачка піднімає скатертину до лампи, розглядає. Бачить невелику дірку, кидає назад в ящик. — Саме главне — то два рази в стіралку кинь, хай добре прокрутить. І "Лєнору" додай, запах переб'є.
19-річна Марія Пильник несе в примірочну дві пари джинсів, три в'язані кофти. Дві кабінки з трьох боків обтягнуті синьою тканиною, з четвертого — прозорою шторою. Усередині є дзеркало. Коли відвідувачка перевдягається — усі в магазині це бачать. Двоє підлітків стають навпроти кабінки, показують пальцем, сміються.
— Це просто принизливо, — вибігає з кабінки. — Наче коли прозора сітка розвішана, то це гарантія, що нічого не вкрадуть. Більше сюди ніколи не прийду, — йде до виходу.
Жінка в потертій чорній штучній шубі швидко перебирає вішаки з чоловічими джинсами, кофтами. Пару джинсів перевішує в ряд із жіночою білизною, оглядається.
— Сьогодні штани сину на гривень 40 заважать, — пояснює. — А я прийду в неділю за 7 гривень заберу. А щоб ніхто не забрав — перевісила. Навряд чи мужики будуть ритися в женскіх ночнушках.
Огрядна відвідувачка на вигляд років 40 у кашеміровому пальті кладе стос одягу на електронні терези. На циферблаті висвічується вага і сума покупки — 150 грн. Несе все до каси, дає гроші. Касирка переважує, вибиває чек на 153 грн. Клієнтка обурюється:
— Я ж щойно важила в залі, нащо ви ваги накручуєте?
— То там ваги неправильні, — спокійно дивиться на неї продавець. — Якщо вам у 3 гривні розходиться — можете не брати.
Покупець мовчки додає 3 грн, забирає покупку.
7 
1
Коментарі
1