Журналісти "ГПУ" з'ясовували, з якого району Львова у годину пік найпростіше доїхати до центру. На карті відміряли однакову відстань — 6 км — від оперного театру в трьох напрямках. Долали її громадським транспортом о 8.00.
— Сідай на "47а", отой новий, довгий. Але їхати будеш годину. Він неповороткий. Можеш на інші маршрутки, якщо вийде запхатися, — огрядна жінка розповідає, як краще доїхати до центру з вул. Пасічної. Стою на зупинці біля церкви Благовіщення Господнього.
За 3 хв. біля натовпу гальмує жовтий "Богдан" №15. Люди розштовхують одне одного, пропихаються в салон. Пройти всередину не встигаю, водій зачиняє двері й рушає. За 4 хв. під'їжджає ще один "Богдан", №138 — прямує в село Лапаївка, на околицю міста, через центр. Заходжу через задні двері. На наступних трьох зупинках нікого не підбирає. Стає лише, щоб хтось вийшов. Вікна в маршрутці замерзлі, дороги не видно. Пасажири перепитують, де їдемо, у тих, хто сидить.
— Пропустіть, то моя зупинка, — біля ветеринарної академії жінка пхає ліктями людей, які скупчилися біля передніх дверей. Троє чоловіків виходять. Пасажирка витягає за собою велику дорожню сумку.
5 хв. автобус стоїть у заторі на вул. Підвальній. Попереду — три трамваї. Біля готелю "Львів" виходять майже всі пасажири. Звідти до оперного театру — 200 м. Добиралася 43 хв.
На кінцевій біля торгового центру "Зубра" на Сихові люди стають у чергах до автобусів. У кожній не менш як сотня осіб. У бік центру прямують три автобуси. Жовтий ЛАЗ під'їжджає за 10 хв. У салон проривається трохи більш як половина з черги.
— Та шо за холера, — тупцює чоловік років 40 у коричневій дублянці. — Скільки той автобус чекати можна?
За 12 хв. приїжджає автобус МАН. Всередині під ногами калюжа води. Намагаюся вхопитися за поручень. Їх лише кілька на всю маршрутку. Люди напирають знадвору. Через 5 хв. рушаємо. Маршрутка стає на кожній зупинці, хоча салон заповнений. Біля дитячої поліклініки люди повисають на вході. Двері не зачиняються.
— Якого милого ти, баран, зупинявся! — кричить жінка в білій шубі. — Та ви вдавитеся за тих 2 гривні. Салон битком набитий. Так нє, то ж треба бути бидлом.
— Пані, коли ви сідали, то не думали, чого я зупинився, — говорить водій. — Вийдіть ви, крайні, бо ж не поїду.
Після кількох хвилин виходить із маршрутки і натискає на двері, щоб зачинити. На наступних двох зупинках не стає. Люди махають руками, хтось ліпить сніжку й кидає у заднє скло. До зупинки на вул. Підвальній доїжджаємо за 50 хв. Слизьким тротуаром іду 10 хв. до оперного театру. На дорогу пішла година.
Мікрорайон Рясне розташований наприкінці вул. Шевченка. До центру їздять чотири маршрутки.
— Тим, хто їде на роботу із Рясного, начальство пробачає спізнення, — жартує львів'янин Василь Голубець, 44 роки. — Аби тут сісти, треба під колеса кидатися. Автобуси ще на Рясному-2 битком загружаються. Там кінцева маршруток із сіл. А я не можу на роботу добратися, мерзну півтори години.
За півгодини навпроти супермаркету "Сільпо" пропускаю п'ять маршруток №50, що найчастіше тут їздять. Вони не зупиняються, переповнені. В "Еталони" №12 і №30 влізають по двоє-троє найпрудкіших. Із десяток заштовхується в №6а, стоять на сходах.
О 8.32 сідаю в №6а. Водій років 40 не зачиняє дверей, доки всі не передадуть за проїзд. Із 5 грн дає решту після другого нагадування, і то неправильно — бракує 1 грн. На наступних двох зупинках не стаємо. На третій виходять двоє пасажирів, заходять п'ятеро. Через 100 м зупиняємося — затор. У водія двічі дзвонить телефон. Перший виклик збиває, на другий відповідає.
— Та вот їду. Нє, не битком, — голосно говорить у трубку. — Пока всьо нормально. Пробка, як завжди, певно аж до церкви Анни.
До Янівського цвинтаря повземо хвилин 10 із позначкою "10" на спідометрі. Водій перераховує гроші, двічі шматою витирає запотіле скло. Дає ганчірку пасажирові, просить витерти бічне. Біля церкви Анни виходить більшість пасажирів. У салоні відчутно холоднішає, пічки не працюють. За сотню метрів зупиняємося, через корок не можемо повернути.
Водій різко вирулює на вул. Городоцьку. Там знову корок. О 9.06 ми біля оперного театру. Пасажири довго виходять — середні двері зламалися, відкривається тільки одна частина. Водій нервується, зачиняє й другу половину. Встигаю вискочити, позаду чути невдоволені крики інших пасажирів.
4 
1
Коментарі