У селищі Шкло Яворівського району Львівської області місяць тому згоріла п"ятсотлітня дерев"яна церква св. Параскеви та дзвіниця. Два дубові хрести та позичений у МНСників намет — нині єдине місце відправ для 700 парафіян.
— Шкода, місце намолене, — каже на згарищі голова церковної громади Ганна Шавало, 63 роки. — Я тут і хрестила дітей, і женила, і сама заміж виходила.
— Нову зведете? — цікавлюся.
— Не знаємо, чи дерев"яну, як удасться, — невпевнено говорить пані Ганна.
— Дерев"яну знову спалять, — докидає до розмови односелець.
— Спалили нашу церкву, — опустивши очі, каже жінка. — Вона вночі так спалахнула, що вогонь аж до верху палахкотів, — показує на десятиметрові обсмалені берези навколо.
За висновком МНС, церква згоріла через "занесення джерела запалення ззовні". Припускають, що причиною загоряння могло стати необережне поводження з вогнем. Ганна Шавало нікого не звинувачує, але певна: у тому, що сталося, найбільше був зацікавлений колишній настоятель храму отець Петро Черепанич, 53 роки.
За роки незалежності на Львівщині згоріло тридцять церков
Він прослужив у старій церкві 18 років. Коли торік у Шклі спорудили новий цегляний храм, перейшов правити до нього.
— Ми його в старій церкві не хотіли більше, — махає рукою жінка. — Я йому казала: "Отче, їсте такий кусок хліба — на половину би так!". А він мені: "Якщо вовка не кормити, то він сам піде". Він хату збудував в Івано-Франковому (сусіднє селище. — "ГПУ"), дітей треба вчити — їх у нього троє. Зі старої церкви хотів усе перенести до нової. Певно, думав, що згорить стара церква, і всі підуть до нього. А сюди ще більше людей вернулося.
— Тоді зібралося, може, зі сто людей. Вчепилися в нашого священика Петра й забрали в нього ключі від церкви, — втручається в розмову 73-річна пані Ганна.
Правити в старій церкві селяни запросили 39-річного отця Василя Ковпака зі Львова. Таким чином постали дві громади. Після пожежі стосунки між парафіянами двох храмів загострилися.
— Люди до бійки рвалися, ішли дорогою й кляли отця Петра, — розповідає старенька. — Балакають, що він купу грошей бере.
Отець Петро Черепанич про пожежу говорить спокійно.
— Як храм горів, я тільки бачив вогонь — як і всі, — каже він. — А що там сталося — один Господь Бог знає, уже рік як там не служу. Коли селяни відбирали ключі — я не воював, віддав. Вони потім замок у дверях змінили.
Люди часто свідомо позбуваються старих храмів
Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, 80 років, побував на згарищі наступного дня після пожежі. Каже, що люди стали часто свідомо позбуватися старих храмів. Коли за радянських часів із 800 церков, які слугували складами, згоріло всього дві, то за років незалежності — тридцять.
— Церкви перейшли у вічне користування громад, й оце "вічне" дехто розуміє, що можна робити з церквою що заманеться, — зазначає пан Возницький.
Коли село розростається і треба більшого храму, громада та священик починають будувати нову церкву. Стара стає нікому не потрібною. Недавно Борис Возницький був у селі Крупець Миколаївського району Львівщини. Там 20 років тому стояла дерев"яна церковка XVIII ст. з гарним іконостасом й іконами. А тепер — велика нова.
— Де церква стара? — питаю в людей. — Розібрали. — А ікони, іконостас? — Продали...
У музей ікони віддавати не хочуть, — продовжує Борис Возницький. — Їх або продають, або знищують. Деякі досі вважають, що коли ікона відживає свій вік, за східним обрядом її треба пустити за водою, закопати в землю або спалити. Тому в церквах зараз палять багато ікон.
Отець Василь Ковпак переконаний, що вцілілі дубові хрести на згарищі — добрий знак. На цьому місці треба збудувати новий храм. Поруч, за традицією, селяни закопали в землю обгорілі образи, іконостас, книжки та розплавлену золоту чашу.
2 
1
Коментарі