Два-три рази на тиждень у село Пугач Сарненського району на Рівненщині приїжджає вантажівка-водовоз і зливає в бетонований резервуар кілька кубів води.
Звідти селяни відрами розносять її по домівках. Своєї води у криницях пугачани не мають вже двадцять років.
У Пугачі я опинилася, коли п"ятеро жінок чекали на водовоза Петра — так звуть водія автоцистерни. Резервуар, у який виливають воду, не відрізняється від криниці, лише не підживлюється підземними джерелами.
У Пугачі живе 600 осіб. Село має три вулиці зі старими двоповерховими будинками. У кожному по вісім квартир. Їх звели в 60-х роках, коли почали розробляти сусідній гранкар"єр. Квартири збудували без водогону, каналізації, центрального опалення та газу. Навпроти двоповерхівок сараї з дровами для опалення помешкань. Кожна родина має в дворі окрему вбиральню. Миються люди в тазиках.
— Село стоїть на граніті. Копай не копай — краплі не витягнеш, — знайомлюся з 48-річною Людмилою Просун, яка в домашньому халаті вийшла зняти білизну. — Воду нам привозить місцевий завод (Клесівський гранітний кар"єрний завод Львівської залізниці. — "ГПУ"). Он, бачите, водовозка заправляє столову, — жінка показує на сусідній двір. — Ніколи не знаємо, коли привезуть, бо графіка немає. Іноді шукаємо воду по хуторах, кілометрів за два.
Іноді шукаємо воду по хуторах
Більшість пугачан працює на гранкар"єрному заводі. До нього на велосипеді їхати десять хвилин. Люди вважають, що вода в підземних джерелах пропала через вибухи, якими гірники підривають каміння.
— ґрунт трясеться і перекриває джерела. У кар"єрі завжди воду осушують, а тут її не прибавляється, — втручається в розмову чоловік Людмили, 48-річний Олександр Просун. Він працює на заводі. Ким, казати не хоче. — Директор кар"єру пішов нам назустріч. Якщо зовсім зле, ходимо до нього, просимо. Він присилає позачергову машину.
Водій Петро від розмови відмовляється. Швидко змотує шланг й лізе в кабіну КрАЗу, на кузові якого встановлена ємність.
— Моє діло привезти й їхати далі, — кидає через вікно й рушає.
— Пєтя, ти куди? — гукають жінки. — То він просто вас злякався. Думав, ви з санстанції, — і сміються. — Петро мав із ними розмову. Колись цією водовозкою забирали воду з кар"єра. Хто зна, чи той бак чистили коли. Часом таке привезуть, шо відро від осаду відмити не можеш.
Селяни пригадують, як у спекотні дні біля криниці-резервуара люди з відрами займали чергу о п"ятій ранку.
— Слава Богу, останнім часом води вистачає, — 26-річна вихователька місцевого дитсадка Тетяна Коваль обережно витягає повне відро.
— А в садку справжня біда. Діткам треба і снідати, і обід зварити. Самі носимо на кухню воду.
— Городи тут ніхто не поливає. Картопля, капуста жовтіють, — каже 45-річна пугачанка Віра Шерстюк, перебираючи в дворі картоплю. — Великої худоби ніхто не тримає — на голову ж по відру води треба. Прати ходимо на кар"єр.
Озеро слугує літньою "лазнею" і "пральним комбінатом"
Один із кар"єрів під Пугачем — покинутий і затоплений водою. Це озеро слугує селянам і літньою "лазнею" і "пральним комбінатом". На початку села є ще кілька приватних садиб із криничками. Вода в них поганенька, але своя. Дехто з пугачан має бак для збору дощової води. Коли навесні блискавка влучила в бар і той загорівся, на нього вилили все, що було. Потім побігли до кар"єру. Зрештою будівля згоріла дощенту. Нині на її місці будка з двома столиками під тентом.
У конторі кар"єру дізнаюся, що директор Клесівського гранкар"єрного заводу Олександр Макарчук у відпустці. Замість нього головний інженер Андрій Рак, 32 роки. Чоловік довго з кимось сперечається по телефону, потім кладе слухавху, вітається й запрошує в кабінет.
— Важко сказати, від чого води немає, — говорить. — Винні у цьому розробки в кар"єрі чи не винні, хто ж вам скаже? Дослідження не проводили, грошей на це немає. Більшість селян — наші працівники, ще їхні батьки трудилися на кар"єрі. Ми закуповуємо воду в райводоканалу.
Голова Клесівської сільради, до якої адміністративно належить село Пугач, налаштований оптимістично:
— Сподіваємося, до кінця року вода в селі буде. Зараз будуємо водогін, десь на третину вже проклали, — повідомив 49-річний Василь Шепко. — Будує клесівська фірма, але повільно. Залишилося доплатити будівельникам 70 тисяч гривень, а в мене дірка в бюджеті. Держдотації немає. Навіть не знаю, як викрутитися.
9 
35413
Коментарі