52-річна Яна Бубела народилася у Збиранці Жовківського району Львівщини. Жінка є ровесницею Грибовицького сміттєзвалища, розташованого за кілометр від її садиби. Бубела майже не ходить — через хворі ноги.
А кілька місяців тому в неї народилася внучка із двома зовнішніми пухлинами на голові та грудях. Селяни переконані, що це наслідок впливу хімічних речовин зі сміттєзвалища.
Ідемо поганенькою гравійною дорогою. Сморід від сміттєзвалища забиває дух. Із часом починає пекти у горлі, червоніють щоки. Деякі мешканці Збиранки так попекли навколишнім "ароматом" нюхові рецептори, що вже ніколи не відчують запаху квітів чи соснового лісу.
Перед нами добротна мурована хата Яни Бубели. У дворі старенький "уазик" — машина править за шафку для мотлоху. Господиня зустрічає нас у синьому халаті. Побачивши журналістське посвідчення, без підготовки починає бідкатися:
— Весною мій чоловік пішов до "звалки" корову пасти, бо тут пасовиська нема. Повернувся стомленим, приліг. За чотири години у нього піднялася температура до 42 градусів. Із таким жаром і опухлим горлом пролежав тиждень. Лікарі, які приїздили, казали, що то якась інфекція. Яка — не знають, — розповідає пані Яна, переминаючись на хворих ногах.
Із подібними симптомами одночасно злягло ледь не півсела.
Горить так, що чорні хмари іноді затуляють сонце
— Як лікар скажу, що першими на радіоактивне забруднення реагують мигдалики. Селяни розповідають, що перед масовим захворюванням сміттєзвалище оточили люди у формі. Посередині викопали котлован і щось ретельно закопали, — додає 25-річний Юрій Дмитришин, голова Комітету порятунку села Великі Грибовичі.
Звалище зараз займає площу 70 га, сягаючи 45 м заввишки. Навколо смітника розкидані кілька озер із гудронами — смолистими відходами нафтопереробки зі значним вмістом сірчаної кислоти (колись гудрони зливали в котловани). Жінка каже, що найбільше боїться чорного диму від палаючих гудронових озер. Горить так, що чорні хмари іноді затуляють сонце, неможливо дихати, на зелене листя осідає кіптява. Останнім часом такого не траплялося, але є й інші біди:
— У нас на село лише дві криниці. З моїми ногами в один бік іду півгодини. Розташовані вони за кількасот метрів від сміттєзвалища, тому думаю, що вода там забруднена — має жовтий осад. Після кожного кип"ятіння треба вимивати чайник, — скаржиться селянка.
Яна Бубела та її чоловік Михайло кілька років тому одружили сина. Мають кілька соток городу за 500 м від смітника. Вирощують картоплю, городину. У землі рослини живить вода, перемішана із сірчаною кислотою, солями, важкими металами. Деякі селяни цю городину ще й продають на львівських ринках:
— На екологічну чистоту ніхто тутешню городину не перевіряє, — каже Юрій Дмитришин. — Влада розуміє, що коли дорікне селянам, мовляв, продають забруднені продукти, ті відразу перекриють дорогу на сміттєзвалище! Тоді Львів за кілька днів потоне у смітті.
— Два роки тому за кількасот метрів від села з-під землі почала витікати якась рідина, — перебиває Юрія пані Яна. — Кажуть, що то сірчана кислота з гудронових озер. Вона випалила кілька гектарів землі, тепер там нічого не росте. Земля на тому місці вкрита жовтими смердючими кристалами. Найгірше, що за метрів 20 від того місця б"є джерело, яке наповнює водою маленьке озерце. Колись у ньому купалися діти, — господиня із ностальгією зітхає.
Розведена водою кислота невеликим потічком тече через Малехів і Муроване у річку Полтву, потім — у Західний Буг.
2 
1
Коментарі