Змалку вірила, що вийду заміж лише за принца, і наша перша зустріч буде незвично романтичною.
У неділю поверталася з уроку танців у Будинку офіцерів, адже справжня леді повинна вміти вальсувати, переконувала себе.
— Дівчино, мене звуть Збишек, — біля мене стояв високий симпатичний чоловік в окулярах. І байдуже, що він — нечесаний, і зовсім спочатку непомітні плями на футболці та порвані джинси. Це все легко виправити.
— Я би хотів тебе на каву запросити, — якось несміливо сказав принц.
— Пішли, — сама в шоці від себе, бо відразу погодилась. І запропонувала ресторан із вірменською кухнею.
— Я закінчив Католицький університет. Моя мама — вчителька музики, батько в Кракові займається бізнесом. Я тут, у Львові, також бізнесом займаюся, — говорив дорогою.
Після перегляду меню мій польський знайомий зірвався з місця.
— Пішли. Мені тут столи не подобаються, — заволав.
А на вулиці пояснив: там кава аж по сім гривень. Так і збанкрутувати можна. Через десять хвилин ми вже в брудній забігайлівці пили дешеву мінералку, і Збишек розказував про свій бізнес.
— У Львові особливий попит на порнокасети, — казав.
Через два тижні їду в трамваї. Із місця зривається чоловік, як прийнято казати, кавказької національності.
— Сідайте, — запрошує. — Я б хотів із вами познайомитися.
— Ні, — закричала. І вистрибнула не на своїй зупинці.
6 
1
Коментарі