"Не зачепіть підпорку, бо стеля обвалиться", — зустрічає на веранді 88-річна лучанка Євгенія Дзюбковська. Разом із 66-річним сином-інвалідом пенсіонерка живе, за словами міських чиновників, у найжахливішому будинку Луцька. Двадцять років тому його визнали небезпечним для життя.
Столітня дерев"яно-глиняна хата на вулиці Пінській, 6 у Луцьку звисає над кручею річки Сапалаївка. Вікна одноповерхівки затягнуті поліетиленовою плівкою — від недавнього обвалу посипалося скло. Стіни вкриті тріщинами. На тісній кухні дві штахетини підпирають відірваний шмат стелі. З-під нього струмок води стікає у відро. Господиня в червоному светрі, грубій зимовій спідниці й черевиках виносить тарілки до кімнати:
— Боюся, дощ розмоче кришу і дошки не вдержать. Так хоч посуду врятую.
Два тижні тому в кімнаті пані Євгенії обвалилася стеля. Дерев"яна балка ледь не розчавила її в ліжку. Господиня веде показати двометрову діру, в яку видно небо. Щоб пройти до кімнати через скособочений одвірок, треба пригнути голову. Триметрова балка звисає зі стелі до сих пір.
— Я вночі прокинулася від сильного грохоту. Чую, щось сиплеться. Включаю лампу, а біля мене балка переламала стіл і пробила підлогу, — жінка втерла сльози. — Проплакала до ранку. Cин визвав скору. Приїхали лікарі. Від дощу замкнуло проводку, і ми разом тушили пожар. Зараз світло тільки в Богдановій кімнаті. Доктор сказав, щоб я визвала ЖЕК і когось із горісполкома.
Євгенія Дзюбковська народилася в селі Малків, що на території нинішньої Польщі. У війну, коли між українцями і поляками почалася різанина, з трьома дітьми і чоловіком Степаном ховалася в лісі. 1945 року Дзюбковські потрапили під операцію виселення "Вісла" — їх посадили у вантажівку й вивезли в Сокаль за Львовом. Звідти у товарняках до Херсонської області. Через рік на півдні почалася епідемія малярії і родину відправили до Луцька. 1953-го їм дали квартиру на Пінській. У цьому будинку раніше мешкав поляк.
Євгенія Макарівна виймає з серванту пачку паперів.
— Я писала Кравчуку, Кучмі, навіть Ющенкові. Ходила до колишнього мера Кривицького і до нинішнього Шиби, — бабця показує відповіді. — Нічого не змінилося. Усі кажуть, що в них немає нових квартир. Брешуть, бо по сусідству дали квартиру заступникові мера.
Дзюбковські потрапили під операцію виселення "Вісла"
До кімнати забіг чорний кудлатий пес. Взяв у зуби жіночу шляпу.
— Барсік, фу! — пані Євгенія підняла капелюшок із підлоги. — Ото я сорок років шила в міському ательє. Одягала з іголки жінок обкомовських начальників. Маю двадцять грамот і медаль "Ветерана праці".
Із другої кімнати до нас шкандибає Богдан — сутулий чоловік у сірому піджаку і гумових чоботах. У нього хворі ноги. Богдан глухий, слова розуміє по губах.
— Нас у мами четверо. Старша Алла виїхала в Луганськ. Має сім"ю, — простягає фото. — Іра та брат Славік із дітьми в Луцьку. У них по однокімнатній квартирі, забрати нас не можуть. Батько помер 2000 року.
Євгенія Макарівна втерла долонею очі.
— Думала, як не буде де жити — повішуся. Але вони, мабуть, цього тільки і ждуть. Моя пенсія 373 гривні, Богдан получає 360. Їмо лише хліб із картоплею й шкварками, но за комунальні услуги платимо справно. Боргів ніколи не мали, — пенсіонерка бере з підвіконня квитанції.
Прощаємося з господарями і направляємося до кабінету начальника відділу обліку й розподілу житла міськвиконкому Івана Божка.
— Про цей будинок я неодноразово доповідав колишньому меру Кривицькому. Водив туди нинішнього заступника голови Івана Корчука. Однак відколи мер на лікарняному, проблема зависла в повітрі.
Аварійний будинок на Пінській добре видно з вікна квартири Петра Гоцалюка, одного із заступників міського голови.
3 
1
Коментарі