"Та не давайте ви йому стільки хліба! Кукурудзи би принесли, горіхів, бананів. А то запакуєте мого Павлика", — 48-річна львів"янка Ольга Наливайко гукає до людей, котрі обступили її чубатого качура.
На вулиці Валовій у Львові другий тиждень просто неба триває різдвяний ярмарок. Ольга готує на вогні пісні страви.
— Усі думають, що я його готуватиму, — сміється господиня. — А качур мені друг — чотири роки тому виміняла його на зарізану качку. Дуже сподобався — вродливий, чубатий. Тому і Павлом — Чубинським — назвала. Схожий? Удома в мене ще півень є — Граф. Теж учений. А цього літа хтось підкинув гусеня з розбитою головою. То вже такий гусак виріс — справжній Опришко!
Ольга переносить качура на інший столик.
— Аристократ, — погладжує птаха по голові. — Розуміє різні команди. А ну, Павлику, привітайся!
Качур не ворушиться.
— Щось не хоче. Мав би голову закинути і закрякати. А ще він уміє лапкою чухатися за вухом — честь віддає.
Біля Павла Чубинського знову збирається натовп. Фотографують птаха, годують крихтами хліба, у глиняну мисочку поруч кладуть копійки.
Ольга Наливайко тим часом порається біля 100-літрового казана — на вогні закипає рибна юшка.
— Зараз готую лише пісні страви. Учора варила "москалики" — юшку з меду і тюльки. Дрібненьку солену рибку в нашому регіоні колись називали "москаликами". Львів"янам ця страва найбільше сподобалася — за лічені хвилини все з"їли. Навіть гроші не встигла зібрати — задурно роздавала. А нині рибну юшку продаватиму — по 2 гривні за порцію з булкою.
Господиня сипле до казана жменю перцю і солі. На дерев"яному столику дрібними шматками нарізає п"ять великих коропів. Із плетеного кошика виймає пучки трав.
— Приправи сама збираю, усе життя ботаніком пропрацювала. Тут у мене навіть дурман-зілля є, — показує сухі зелені листки. — Його дівчата зранку на Івана Купала збирають і хлопців причаровують. До страв його не дають. А для юшки маю різні пахощі — чебрець, шавлію, любисток. Пахне фантастично. А до вогню підкидаю трохи чортополоху, аби ніяка зла рука не зіпсувала юшки.
22-річний син Ольги Северин підкидає дрова під казан, великим черпаком помішує юшку.
— Казан нам позичили козаки з чайки, — каже Северин. — Вони у ньому куліш варять. Козаки — мамині друзі.
— А оці всі глечики, миски, — Ольга перебиває хлопця, показуючи на глиняне начиння, — ми з сином по Україні збирали. Колись часто подорожували. І сорочок вишиваних маю багато — близько сотні. Сама вмію вишивати, але все часу бракує.
2 
1
Коментарі