У селі Тур"ї Ремети Перечинського району Закарпаття живе 72-річна писанкарка Марія Хававка. Вона понад чотири десятиліття розписує до Великодня яйця та пече паски для півсела.
Жінка зустрічає мене біля хати, притримуючи собаку. Запрошує до літньої кухні. На печі стоїть консервна банка з парафіном.
— Нехай розігріється, а яйця я вже зварила, — каже Марія Андріївна.
Приносить із сусідньої кімнати тарілку із розписаними яйцями.
— Ці вже три роки стоять, — показує сині, червоні, блакитні, зелені та фіолетові з узорами квітів, ялинок та весняних котиків. — Зізнаюся вам, що писанки, мальовані у Великодню п"ятницю, можуть стояти по кілька років. А для сього треба встати зранку в п"ятницю, умитися, помолитися Богу і, не ївши та навіть не пивши води, сісти розписувати яйця. От сі, — підносить до вуха одну з писанок і калатає нею, — засохли всередині. Чуєте, як колотить? Сі мальовані саме у Велику п"ятничку.
На печі чути кипіння парафіну. Марія Андріївна кладе консервну банку на стіл і виймає із шухляди маленьку паличку із наконечником.
— Се називається писало, — показує. — Зроблене вже років з десять тому. То чоловік робив: маленьку круглу паличку треба зверху розколоти і туди засунути металевий наконечник зі звичайної шнурівки, а зверху обмотати тоненьким дротиком. Моя мати розписувала яйця швабликом (сірником. — "ГПУ"), а сим писалом легше набагато.
Одна жінка приносила доброго вина. Кума давала мені сушенок
Марія Хававка черкає сірником і запалює змотаний довгий шнурок, вмочений у парафін. Потім занурює туди писало, розігріває його над вогником і малює на яйцях візерунки.
— Люблю дуже малювати ялинки, — каже писанкарка. — То притаманне нашому карпатському краю. Малюю міцки (котики. — "ГПУ"), підсніжники, нарциси.
Через 10 хв. Марія Андріївна кладе готову писанку на тарілку.
— А тепер треба її зафарбувати, — пояснює. — Раніше фарб не продавали, то ми або свіклою, або іншими природними барвниками закрашували. А тепер доста є різних фарб. Я або в циганів купую, або дочка з міста привозить.
Розповідає, що писанки розмальовували ще її мати та бабуся. Натомість її єдина донька Ганна не хоче вчитися.
— Але як я вже не зможу писати, то й вона буде мусити, — хвалить її. — Мені за сорок років на кожен Великдень зносили люди по 200 яєць. Я їм казала, принесіть по два–три яйця, то намалюю вам, а вони — по 10–15. Як починала-м у середу, то було що й у суботу ввечері ще малювала. А потім дивлюся — всі писанки розібрали люди, а нам і не лишилося.
Питаю, як віддячували люди за роботу.
— Дякували та й усе. Одна жінка приносила доброго вина. Кума давала мені сушенок. Від других я ніколи нічого не брала, — зізнається.
Марію Хававку досі запрошують до сільської школи на уроки трудового навчання.
— Учу дівчат розписувати писанки, — хвалиться.
Ланцюгом із яєць приборкують сатану
У селах Тернопільщини крашанки та писанки називають галунками.
— Писанки на Великдень малюють тому, що в руках Марії Магдалини почервоніло яйце, коли вона дізналася про воскресіння Ісуса Христа, — пояснює пояснює місцевий дослідник народної культури, історик і журналіст Юрій Заруцький, 28 років. — Але є ще інша легенда. Згідно з нею, писанка — це як окрема ланка великого ланцюга, який повинен прикувати сатану до пекла. Тому нам усім потрібно розмальовувати їх якнайбільше.
На Тернопіллі робили ще й дряпанки. Спочатку на яйце наносили природній барвник, а орнамент видряпували шилом.
Зазвичай розписували сирі яйця. Для цього середину видували. Малювали й на варених. Під час зберігання білок з жовтком зсихалися. Такі яйця називали калатанками. Лушпиння від крашанок часто висипали на город — щоб огірки добре родили. А ще викидали шкарлупу яєць до річки. Вважалося, що за тиждень лушпиння допливало по ріці до померлих. Так вони дізнавалися про Великдень.
Олеся КРАВЧУК
8 
35413
Коментарі