Марина Федюк, 68 років, сидить у дерев"яному кріслі під вікнами своєї квартири на вулиці Братів Рогатинців у Львові. У червоному светрі та квітчастій хустці, на ногах — вишневі черевички.
Повз проходять групи гостей міста. Майже в кожного на шиї — фотокамера: одне з найдавніших міст України святкує своє 750-річчя.
— Донька з чоловіком на весілля поїхали, а я онуки пильную, — бабуся Марина пальцями випростовує блискучу обгортку шоколаду.
За хвилину із сусідньої вулиці Валової прибігає 7-річна Оля.
— Диви, ба, мені цьоця Соломійку подарувала, — показує солом"янy ляльку.
Раптом обох накриває густа хмара білого диму — то під стіною королівського Арсеналу важкими шкіряними міхами роздмухують ковальські горна.
— Ми ковалі з діда-прадіда, — каже 40-річний Петро Атаманчук, міцний чоловік у фартусі. — До кузні зі шкільних уроків тікав. Дід ніколи не шкодував матеріалу.
На фестиваль "Львівська підкова 2006" пан Петро приїхав разом із сином Миколою, 22 роки.
Поміж ковалями вчилися ремесла студенти Львівської академії мистецтв та коледжу декоративно-прикладного мистецтва. Посеред майданчика встановили два ковані ліжка. На одному — двометровий ортопедичний матрац. Друге притрусили сіном. Парубки тягнули на нього своїх пасій і падали в обіймах на пахуче ложе. Дівчата лише встигали спідниці поправляти — фотографи не байдикували.
Увечері ковалі подарували Львову метровий щит із емблемою свята. Атаманчуки за три години викували двокілограмову літеру "Л" для напису "Львову 750 років". По букві вибили і решта ремісників. Герб міста чеканили. Студенти з училища імені Труша навіть позбивали собі пальці.
Із 960 плиток шоколаду "Світоч" звели двометрову вежу — найвищу таку в Україні
Довкола пам"ятника Міцкевичу виблискували 30 антикварних "запорожців" 965-ї моделі. Біля рівнянина Володимира Олєшка, 32 роки, глядачів у кілька кіл. Щойно у його машині вмостилися 25 дітей. Старшому пасажирові — 14 років, наймолодшому — чотири. Представники Книги рекордів України реєструють досягнення: торік у "запорожці" вмістилося на чотири дитини менше.
Чоловіки залишаються біля машин, жінки поспішають на Валову — там іще з п"ятниці ярмаркують гончарі, каменотеси, склодуви та різьбярі. Над тісним кільцем люду злітає важкий молот.
— Бери! Три гривні! — Гриць Козій, 49 років, у вишиванці, із широким шкіряним поясом, виймає з-під нікельованого преса невелику срібну монетку з гербом Львова. — А зараз мідну вдарю — за п"ятку.
Навпроти 60-річний колекціонер музичних інструментів Любомир Кушлик дме у мисливський ріг. Приніс також волинського бугая, цимбали, бандури, трембіти, сопілки. Нічого не продає, лише дає пограти.
Під широким наметом дівчата й молодиці нитками обмотують жмутки сіна. Під ногами — ціла фура натрушена.
— Це лялька буде, ось уже спідничка готова, — 18-річна Вікторія з Чернівців тицяє лакованим нігтем на синю мотку. — Як до голови дійду — Тіною назву.
Перед шостою вечора публіка потягнулася до Монумента Слави на Стрийській. Там за годину із 960 плиток шоколаду "Світоч" звели двометрову вежу — найвищу таку в Україні.
— А може, і на світовий рекорд піде, — припустив керівник проекту "Книга рекордів України" Ігор Підчібій, 37 років.
Після цього у старому Стрийському парку до ночі гримів концерт.
На Сихові — "спальному" районі Львова — 34-річний боксер Віталій Кличко до Дня міста відкрив дитячий спортмайданчик. Його звели за два дні, витративши 45 тис. грн від Фонду братів Кличків та компанії "Кока-Кола Україна".
У Шевченківському гаї хазяйнували пасічники. На Свято меду з Івано-Франківської, Закарпатської та Львівської областей приїхали 27 бджолярів.
— Чоловіки беруть гречаний мед, а жінки шукають липового, — розповідає 37-річна Надія Лецин, несучи густо заляпану медом тацю. — Але більше вощину купують. За сто грамів просимо чотири гривні. Уже продали 32 рамки. У банках меду майже не купують — не хочуть обтяжувати рук сумками.
Перед десятою вечора у центрі згасло світло. Усі чекали на світлове шоу.
2 
1
Коментарі