— 33 роки тут живу — ніяких ремонтів тут не було. А, нє, два роки тому під'їзд побілили. Але скільки то сил забрало. Писали, куди тільки можна. Журналістів приводили. То змилостилися, побілили. І сходи також зробили. Бо тут такі вже дири були, що дітей страшно з дому випускати, — каже Марія Кущик, 53 років. Живе на другому поверсі будинку на вул. Староєврейській, 26 у старій частині Львова.
Дім зведений у ХVI ст., є пам'яткою архітектури національного значення. Фасад облущений, блідо-жовтого кольору. В під'їзді не прибрано, стоїть сморід. Сходи дерев'яні. Коли ступаєш на них, сильно риплять.
— Недавно нам скляний вітраж над сходами перекрили. А раніше в зимі все снігом було засипано, — продовжує. — Коли холоди настають, тільки за газ по 500-600 гривень платимо. Палю пєц, батареї не проведені. Збираємося вікна пластикові ставити. Бо що те дерево, тепло не тримає. В нас сусід перший пластикові вікна поставив. То зразу прибігли з адміністрації. Кричали, що то не можна, історична пам'ятка. Але нам мерзнути, чи що? Просимо, щоб зробили, як має бути. Але ніхто на то гроші не дає. Чоловік у мене має інвалідність. Тому нам можна і без дозволів вікна міняти.
Заходить у квартиру. Вузький коридор переобладнано під кухню. Ліворуч стоїть вішак для одягу. В правому кутку умивальник. Стеля і стіни в квартирі полущені, сіро-жовтого кольору. Видно, що по них стікала вода.
— Бачите, яка краса, — Марія показує рукою на стелю. — Вже кілька років тече дах. І що? Нікому діла до того нема. Добре, що тепер не тре дозволів на ремонт даху. То я купила бляхи, перекрила над своєю квартирою. Казала іншим скластися, але в людей грошей нема.
Із сусідньої квартири виходить Надія Куценяк, 56 років. На ній чорні штани й сіра кофта.
— Всі думають, що в центрі так добре жити, — спирається на перила сходів. — Таких, як наш будинок, більшість. Колись тут пани жили, а совєтська влада квартири поділила й розселила всіх. Чуєте, який тут сморід? То всі в під'їзд нужду справляти бігають. Недавно дочка поставила замок на вхідні двері. Всі собі ключі зробили. Але за два місяці вирвали його начисто. Ми навіть туалету в хаті не маємо. Оно спільний на всіх між першим і другим поверхом є, ще радянський. Зайти без протигаза не можна. Стіни там уже чисто скришилися. Просимо ремонт зробити, пишемо куди тре. А реакції ніякої. Самі тіко обіцянки.
— В нас тут один банк у сусідньому будинку зробили, другий, — додає Марія. — Думали, може, захочуть у нашому будинку щось відкрити. Але ні. Тут люди всюди живуть. Щоб кожного переселити — гроші великі потрібні. То вони, напевно, чекають, коли будинок аварійним стане. Тоді платити нікому не тре буде, самі звідси заберемося.
2 
1
Коментарі