46-річний пасічник Іван Щепанський з села Стовпець Дубенського району Рівненської області робить оригінальні настінні годинники. Вирізьблює з дерева корпус, прикрашає його фігурками птахів і тварин. Потім вкладає всередину дешевий будильник.
— Таких годинників, як Іван, ніхто не робить, — каже односельчанка Галина Мирончук, 58 років. — Жодна модель у нього не повторюється. Люди часто просять зробити подарунок на ювілей або весілля.
Чоловік випилює деталі на своєму подвір"ї.
— Один годинник роблю за тиждень. Спершу підбираю форму корпусу, потім випилюю гілочки, листочки, фігурки, — пояснює Іван Володимирович. Показує щойно вирізаний із дошки "дубовий листок". — Часто вирізьблюю велику сову або білку, що тримає годинник у лапах. Можу зробити й орла.
Кожну деталь майстер фарбує морилкою у певний колір і покриває лаком. Потім приклеює до корпусу. Окремо робить важелі з металевих ланцюгів.
— Лак притулити до лаку — і деталь триматиметься вічно, — запевняє Щепанський. — А ще люблю прикрашати годинники опудалами звірів. Наприклад, принесе сусід мертву куницю або тхора. Я наб"ю шкурку, підправлю очі. Тварина буде виглядати як жива.
Ноу-хау годинникаря — покриті морилкою жолуді. Чоловік збирає їх у лісі, потім миє, шліфує і лакує. Такі прикраси не розпадаються 10–15 років.
Готові вироби Щепанський дарує односельцям та знайомим. Кожен годинник 1–1,5 м завдовжки.
— То для мене хобі, а не робота. Тому грошей не беру, — ділиться майстер.
Іван Щепанський — колишній водій. Першого годинника вирізав вісім років тому. Доти різьбярством не займався.
— Я більше 15 років проробив водієм. Колись возив начальника дубенської меблевої фабрики. Там і зацікавився деревом, — пояснює чоловік. — Якось потрапив на вантажівці в аварію. Покалічився і ледве живий зостався. Сприйняв це як знак, покинув "баранку", покаявся у гріхах і взявся за різьбярство.
1 
1
Коментарі