Галина Костюк, 67 років, із села Корнин Рівненського району вже кілька років ночує по чужих хатах. Взимку проситься до сина, влітку живе у крихітній кімнатці в старому гуртожитку. Власного житла жінка не має — її будинок викупив бізнесмен і реконструює під квартири.

Триповерховий гуртожиток знаходиться на вул. Центральній, 47. Навколо лежать купи будівельного сміття, піску та каміння. Мешканці давно виїхали. Поблизу будинку чатує згорблена жінка у старому плащі з болоньї.

Костюк запрошує до своєї оселі — сховатися від вітру.

До вхідних дверей веде кілька пласких каменів. Галина Кузьмівна підсунула їх, аби не звалитися у яму. За крок убік від порогу підлога обривається.

— Маю тут дві кімнати. Колись працювала дояркою у колгоспі, тоді мене й поселили, — розповідає жінка. — Я родом із Гощанського району, але довго жила у Таджикистані, працювала на будівництві. Там вийшла заміж і народила сина Михайла.

Каже, що переїхала у Корнин на початку 90-х.

— У Таджикистані стало неспокійно, чоловік помер. Ми з сином вернулися в Україну, — згадує пенсіонерка. — Побувала в рідному селі, але всі мої родичі вже померли. От і пішла на прийом до Романа Василишина, який тоді керував областю.

Губернатор порадив жінці їхати в Корнин — до Рівного близько, роботу і хату знайде.

— Працювала в колгоспі, а потім вийшла на пенсію, — веде далі Костюк. — Земельного паю мені не виділили.

Заходить до "вітальні", як називає свою оселю. Із обстановки — диван, ліжко, швейна машинка, стіл і стара шафа.

Галина Кузьмівна розповідає, що раніше гуртожиток належав колгоспу. А 1992-го перейшов у власність сільської ради. 2006 року будівлю продали з аукціону — викупив підприємець Олександр Береговець.

Нині гуртожиток пустий. Будівельники добудовують четвертий поверх.

— Люди виселилися. Хтось пішов жити до родичів, хтось побудував власну хату, — каже пенсіонерка. — Зосталися тільки я та ще сусід Валентин. Він — сирота, теж не має куди піти.

Цікавлюся, де можна помити руки.

— Боюся, що ніде, — сумно говорить Галина Кузьмівна. — Розумієте, у мене з водою туго. Тут ремонт — більше немає ані води, ані електрики, ані опалення. Як треба світла — запалюю свічку.

— А де ви готуєте їсти, миєтеся?

— Де вийде. Тепер ночую у сина, — зітхає. — Але у нього своє життя. Часом молодицю приведе — а мені хоч на стіну лізь. Йому незручно, мені стидно.

Питаю, чи зверталася Галина Кузьмівна до сільської ради.

— І не одноразово. Мені за ці кімнатки виділили шматок землі у селі — 12 соток. Кажуть — бери і будуйся! — обурюється жінка. — Але ж я стара, за які гроші хату зведу?

Єдиний син пенсіонерки, 37-річний Михайло Бондарев, працює зварювальником на заводі "Рівнесільмаш". Жінка передала землю йому. Чоловік узяв кредит і побудував  "врем"янку". Кімнату з коридорчиком. Там два старих ліжка. Більше меблів немає.

Галина Костюк мріє домовитися з бізнесменом, власником гуртожитку.

— Нехай би дав мені маленьку квартиру, — жінка з надією заглядає в очі. — Я все життя працювала, а на старість не заслужила житла?

Сільська голова Корнина Ольга Романишина, 61 рік, вважає, що село нічого не винне Костюк.

— Судіть самі — землю їй дали 1992-го. Невже досі не можна хату побудувати? — дивується голова. — Нині такий шматок землі коштує 30 тисяч доларів. Нещодавно Береговець із помічником сам їздив до Костюк, пропонував тисячу гривень, аби добудувати хату. А вона їх вигнала!

Голова каже, що Галина Кузьмівна єдина відмовилася виписуватися з гуртожитку.

— Прописка у неї тимчасова. І вона там постійно не живе — свідки підтвердять, — наполягає Ольга Петрівна. — Валентину Кравченку власник гуртожитку пообіцяв купити хатку в селі. Галину Костюк може виселити через суд на вулицю.

×