9 квітня 1990 року розпочалася сесія Львівської обласної ради 21-го скликання. Після багатотисячних мітингів депутатів уперше обирали з кількох кандидатів. Тому на першому засіданні було вирішено змінити обчислення скликань ради. Те скликання назвали першим демократичним.
Теперішня каденція є п"ятою. 66-річний Євген Павелко — єдиний депутат, який обирався до обласної ради всіх демократичних скликань. Чотири рази перемагав у виборчих округах Старосамбірського району. А 2006-го пройшов під сьомим номером за списком Блоку Юлії Тимошенко. За освітою медик. Майже 40 років працював у Старосамбірській лікарні. 2007-го вийшов на пенсію і перебрався до Львова. Спілкуємося в офісі БЮТу на вул. Стрийській.
Як відбувалася виборча кампанія 1990 року?
— У Народному русі я не був, висунув мене трудовий колектив Старосамбірської районної лікарні. Тоді не треба було збирати виборців для агітації, люди самі хотіли поспілкуватися з кандидатом. Зазвичай розмовляли на площі біля церкви — в клубах місця не вистачало. Ремонт доріг, зарплати — оді нікого це не цікавило. Бажання було одне — здобути незалежність.
Що запам"яталося з першої каденції?
— Дуже хотів побачити голову облради В"ячеслава Чорновола. Багато читав його праць у самвидаві, але ніколи не бачив. Він виявився доволі цікавим чоловіком, живчиком таким. Не встигаєш йому питання поставити, як уже відповідає. Ми навіть не вміли вести сесії. Але приймали якісь постанови, рішення. До ради тоді пройшло п"ять чи шість комуністів. Звісно, вони завжди голосували проти. Навіть коли розглядали питання землі. Хоч їхній Ленін говорив: "Землю — селянам". Пам"ятаю, коли ми виселили обком партії, то в усіх кабінетах знаходили порожні пляшки від горілки. А в Старому Самборі другого секретаря обкому хотіли викинути з вікна третього поверху. Я ледве людей відмовив. Він досі живий. Непоганий чоловік, просто так вийшло, що на ньому хотіли всю злість зігнати.
Другого секретаря обкому хотіли викинути з вікна третього поверху. Я ледве людей відмовив
Чим ви займалися?
— Поїхав у Москву. Забирав наших солдатів додому. Вони просили звільнення у своїй військовій частині, ми їх переодягали, купували квитки до Львова. Тут вели у військкомат і оформлювали в наших частинах.
Звідки брали гроші?
— Проблеми не було — люди мішками несли. Коли місцеве телебачення заявило, що трансляції сесій обласної ради будуть платними, потрібну суму зібрали за кілька днів.
18 серпня 1991 року до влади в Москві прийшов самопроголошений Державний комітет із надзвичайного стану. Дорікають, що під час цих подій депутати обласної ради жодного разу не зібралися. Злякалися?
— Треба зрозуміти ту ситуацію. Я особисто бачив списки на виселення, де було моє прізвище. Цілий день простояв біля вікна із зарядженою рушницею. Знав, що по мене прийдуть. Знайомий міліціонер щогодини телефонував із Москви. Розповідав, що там коїться. Коли сказав, що Єльцин уже на танку, а гекачепісти арештовані, я зітхнув із полегшенням.
Чому з того скликання досі в обласній раді залишилися тільки ви?
— Я ж сам себе не висував. Люди хотіли, щоб я йшов. Згадайте 90-ті роки, коли зарплату затримували на п"ять-шість місяців. Мені було легше зі Львова вплинути, щоб наші вчителі чи медики в районі отримали бодай частину грошей. Апаратуру для лікарні легше було дістати. 1990-го у владу пішло багато крикунів. Любили бігати до мікрофона, бити себе у груди. Імен не називатиму, бо з багатьма товаришую. Вони вже відійшли від політики.
Із якими проблемами звертаються виборці?
— Раніше просили землю. Тепер вона нікого не цікавить, нагосподарювалися. Звертаються по матеріальну допомогу.
В обласній раді багато зайвих людей?
— Думаю, не менше половини. Навіть не знаю, для чого вони сюди йдуть. У Верховній Раді зрозуміло — там дають недоторканність. А тут?
Балотуватиметеся на наступних виборах?
— Треба вже відмовлятися. Хоча і втягнувся, звісно. Це трудно, як від жінки піти, — сміється.
2 
1
Коментарі