- Раз, два, три, чотири, п'ять - вийшов зайчик погулять, - перевіряє роботу мікрофона Лесь Подерв'янський. За півгодини в столичному нічному закладі Crystall Hall 57-річний художник читатиме свої п'єси, написані ненормативною, а за словами автора, справжньою народною лексикою.
- Слухати Подерв'янського за міцне слівце - те саме, що пити пиво за скляну пляшку, - каже 43-річний викладач Київського політеху Олексій, бородань в окулярах.
Спершись на барну стійку, вони з приятелем потягують "Хайнекен".
- Людмила Гурченко в своїй книжці дала класифікацію мату: дитячий - невмілий, грубий - чоботарський і мат симфонічний. Коли всі слова зливаються в симфонію - це мистецтво. Це і є література! - продовжує Олексій, збиваючи попіл.
- Лесь згадував, що надихнув його передусім армійський абсурд. Ми теж служили в радянській армії. Відсотків на 70 лексика знайома нам звідти, але таких комбінацій, як у Поді, ніколи не чули. Він усотав і видав щось зовсім інакше, своє. Вийдеш на вулиці Київській - одразу згадуєш із його "Кацапів": "Я стрілять хочу!"
Квитки на виступ Подерв'янського коштували від 150 грн. - стоячі, за 500 грн. - за столиком. Прийшло зо три сотні слухачів. На вході до клубу публіку сканують металошукачем, зазирають до сумок. На підлозі збирається батарея ще закоркованих пляшок шампанського й надпитої мінералки - люди хотіли пройти зі "своїм". На дверях до залу - попередження про дрес-код. Охоронець пояснює, що не пускають у пляжному вигляді: у в'єтнамках і майках.
- А он дівчина в шортах пішла, - обурюється хтось у черзі.
- Ну, її вигляд у шортах естетичніший, ніж ваш був би, мужчина.
У задусі клубу ходовим стає коктейль "Мохіто" по 60 грн. Ті, хто не встигає зайняти місця біля барної стійки, кучкуються по периметру зали. До столиків посередині їх не пускає стрічка: за ними сидять власники найдорожчих квитків.
- Я його побачила й досить, тепер можна тільки слухати, насолоджуватися, - ставши навшпиньки, невеликого зросту дівчина кидає погляд із-за широких чоловічих спин на сцену, де Подерв'янський все ще налаштовує мікрофон.
- Коли на роботі входжу в кабінет, кажу: "Підьйом, б***і, доктор прийшов", аби субординацію підтримувати, - розповідає її супутник 33-річний Олександр Тарганчук. Працює програмістом, каже, хотів би почути від Подерв'янського щось про комп'ютерників.
Улюблена цитата 22-річного стоматолога Ігоря - із п'єси "Місце встрєчі ізмєніть ніззя". Там є епізод, коли "красіва тьолка" вчить сексуальним премудростям "хорошого парнішу": "А как ето?" - "От жалко пацана".
- Коли зустрічаємося з колегами, згадуємо з "Дохторів": "Слишал я, што здєсь больніца, очєнь я хочу лєчіться" або "Єслі у вас больноє сєрце, аналізи нужні як до п***и двєрци". Хоча в нього афоризмів - не на одну пляшку горілки, - Ігор займає місце ближче до сцени.
На підлозі збирається батарея ще закоркованих пляшок шампанського й надпитої мінералки - публіка хотіла пройти зі "своїм"
Там компанія готується до виходу Подерв'янського.
- А скільки йому років?
- 57.
- Виглядає молодше.
- Думаєте це кунг-фу, третя дружина, молодша на 20 років, чи комплекс і тих, і тих вправ?
- Молодша дружина - навряд чи.
- Моя жінка, як сексом займаємося, любить повторювати: "Спокійніше, Зоє Жорівно, спокійніше".
- Із жінками, які Подерв'янського не розуміють, справ не маємо, - підтримує товариша 33-річний Олег. - Є в нас на роботі такий контингент - ахматовські дєвочкі.
Олегові до душі початок монологу "Гамлєта": "Купатися чи не купатися, б***ські ці питання за***ують".
- Особливо згадується в листопаді, коли після оковитої в воду тягне.
50-річна Людмила викладає в університеті соціологію. Прийшла на виступ із подругою.
- Я Подерв'янського ціную за гумор і високу освіченість, - затягується цигаркою. - Наші чоловіки його не сприймають, удома касету включаю тільки коли сама. Він - живий класик. У голові найчастіше крутиться його "кацапське крісло, позбавлене будь-якого художнього смаку".
Лесь виходить на сцену із запізненням майже на півгодини.
- Доброго вечора, леді та джентльмени, - вітається і вмощується на червоній канапі.
У його руках збірка "Множення в умі, або Плинність часу", видана в харківському видавництві "Фоліо". Одразу оголошує назву першої п'єси: "Діана". Хлопець у білій футболці протягує букет ромашок. Подерв'янський кладе їх поруч на канапу.
Працює понад 2 год. Прочитує вісім п'єс, не встаючи. Іноді змочує горло "Боржомі". Після "Казки про рєпку, або *улі не ясно?" додає:
- Написав її за півроку до Чорнобиля. Якби знав, не робив би цього.
Дія "Казки про рєпку" відбувається в майбутньому, де люди живуть поруч із мутантами. В гості до "дєдки" Свирида Опанасовича заходять "вдягнуті в усе резинове" дослідники калу й починають вести світські розмови про зіпсовану екологію.
Що ближче до завершення вечора, то голосніше фрази Подерв'янського завершують кілька нетверезих голосів. Лесь гортає книжку, шукаючи, що читати далі. Зал тим часом дружно заводить: "Ка-ца-пи!", - вимагаючи п'єсу, присвячену національному питанню. Перша дія відбувається "на Вєpанді із самоваpом і віногpадом біля синього моpя, на якій кацапи гpають у каpти". Друга - в "общому вагоні забацаного поїзда", в якому Гриша-борець, Миша-боксьор, Толя, синок Опанаса, й Опанас, спрацьований уркаган, за портвейном коротають дорогу до моря. В кульмінації п'єси "жлоби" б'ють "кацапів".
- Кацапи кpичать дуpними голосами, - читає Педерев'янський. - Надєжда: "Жлаби пpоклятиє, я вас нєнавіжу! Я б вас всєх pасстpіляла!" Опанас: "Мовчи, куpва, када мужчини pазгаваpівают!" Зойки стихають. Hа моpі гуде шалений штоpм, кpугом лежать побиті тіла кацапів.
Зойки стихають. Hа моpі гуде шалений штоpм, кpугом лежать побиті тіла кацапів
Кінцівку публіка зустрічає викриками "Браво!"
Не дослухавши останній твір, "Гамлєт, або Феномен датського кацапізму", на вулицю виходить жінка в довгій вечірній сукні.
- Не подобається мені! Народ на матюки ведеться, а смислу там ноль, ти ж сам майже заснув, - говорить чоловіку, який її наздогнав і взяв під лікоть.
- Удома давай подискутуємо, - каже той.
- Дуже хотіла почути "До х*я масла", але плакати не стала, коли не прочитав, бо було все одно прекрасно, - говорить по закінченню 32-річна Тетяна. Вона прийшла до Crystall Hall сама. - Цитувати любила Леся, коли працювала викладачем: "Спеціальне пояснення для дітєй пріроди". А ще, коли з перездачами діставали. Дуже хотілося сказати: "Ідітє на х*й всє, пакіньтє кабінєт!" Найближчий мені персонаж - Павлік Морозов. Там така драматургія - дух захоплює. Якби була режисером - стопудово спробувала б поставити. "Гамлєт" віддихав би.
Тетяна цитує довгий монолог Павліка Морозова, закінчуючи:
- О, б**дський смисл життя, якщо ти єсть!
- Якось показала книжку Подерв'янського мамі - вона працює в селі вчителькою, - каже 33-річна Катерина. - Вона в мене сповідує принцип "Література - це храм". Які там матюки! Кажу: "Мамо, але ж література - це те саме життя, тільки на папері". Не погоджується. Вона з тих, хто занурюється в книжку, щоб відволіктися від буденності. Леся цитую постійно. Розумію, що люди не посвячені можуть подумати зовсім інше, не зрозуміти, але несила стриматися. Воно ж, часом, на 100 процентів передає ситуацію. Перед інавгурацією Януковича в "ЖЖ" гуляв перепост його "Короля Літра" - вражаюче підходило. Ну і фраза про депутатів у Верховній Раді, половина з яких прийшла туди з тюрми, а за другою половиною вона плаче.
Журнал "Країна" N 30 від 23 липня 2010 року
2 
1
Коментарі
1