З 28 листопада
Науковець природничого музею Юра стає свідком навмисного підпалення лісу в Херсонській області. Прагнучи розповісти правду про лісові пожежі, починає працювати журналістом у місцевій газеті. Він – головний герой сатиричної комедії "Редакція". За сюжетом, опиняється у вирі фейків, постправди та корупції напередодні виборів мера.
Це четвертий повний метр лауреата Шевченківської премії, 42-річного Романа Бондарчука. Знімав 2021-го на Херсонщині. "Редакція" продовжує серію фільмів режисера, присвячених дослідженню Півдня України – "Українські шерифи", Dixie Land і "Вулкан".
У головній ролі дебютував 31-річний Дмитро Багненко – журналіст, а нині військовий. Світова прем'єра відбулася цього лютого на Берлінському кінофестивалі. Стрічка здобула національну премію кінокритиків "Кіноколо" за найкращий сценарій.
– Щоб написати сценарій, ми говорили з десятками журналістів, які працюють у регіонах. Цікавило, чому реальність навколо не збігалася з тим, що про неї писали. Чому в медіа час ніби застиг, наче суцільний день бабака, – каже режисер. – Із початком повномасштабного вторгнення стало неможливо ігнорувати реальність. Багатьом медіа довелося закритися, евакуюватися, остаточно перейти в онлайн. Окупанти захоплювали редакції та видавництва. З'явилося ще більше каналів поширення інформації, ворожих фейків та інформаційних диверсій.
– Роман Бондарчук створює кафкіанський світ, де здоровий глузд здається лише відблиском із минулого, а сатира з кожною хвилиною стає дедалі божевільнішою, – говорить нідерландський кінокритик Фабіан Мелхерс. – Це темна та смішна стрічка, подібна до "Бразилії" Террі Ґілліама або "Усі страхи Бо" Арі Астера, але закорінена в реальності, набагато ближчій до нас. Абсурдно перебільшена, а водночас навдивовижу болюча.
Прокат фільму "Редакція", режисер Роман Бондарчук
1, 20 грудня
Литовський режисер, 29-річний Йокубас Бразіс, дебютував на українській сцені торік із виставою "Мертві без поховання" за п'єсою французького письменника Жана-Поля Сартра у Франківському драмтеатрі. Цього листопада поставив спектакль "Прометей закутий" за трагедією давньогрецького драматурга Есхіла у столичному Театрі ім. Івана Франка.
В основі твору – міф про титана Прометея, який викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що був ув'язнений богами. За наказом верховного бога Зевса головного героя приковують до скелі, за сюжетом. У своєму новому прочитанні античного міфу Йокубас Бразіс бачить Прометея в кожному українцеві.
– Досліджувати світ через театр в Україні – особливий досвід, наче іспит на майстерність, – каже Йокубас Бразіс. – Коли ставиш у Литві, світ за театральними стінами часто зникає. Тут, навпаки, страх, загроза й історії людей повертають із летаргійного сну. Змушений виправдати своє ремесло всіма чуттями, інакше можеш померти від сорому. Це найбільший дар – можливість рефлексувати над користю та важливістю театру.
Бути тут страшно. Але страх перетворюється на злість – неосяжне відчуття несправедливості, на прометеївський бунт. Творити тут і тепер – необхідно.
Вибір створити виставу про Прометея виник із бажання дослідити теми відповідальності, вогню та людської природи крізь призму міфології. Античність із театральної перспективи є Ґраалем, а міфологія – способом аналізу людини. Хочу притягнути Прометея до відповідальності. Запитати, що він відчуває, спостерігаючи, як його дар у руках людини ненаситно пожирає свій шлях назад до Олімпу. Водночас усе мистецтво нині – про Україну, неможливо не творити про неї.
Вистава "Прометей закутий", режисер Йокубас Бразіс
1 грудня, 17:00, 20 грудня, 18:00, Київ, Національний театр ім. Івана Франка, пл. Івана Франка, 3
До 4 грудня
Свій перший концертний тур в Україні з початку повномасштабної війни проведе співачка й авторка пісень, 41-річна Джамала. З 27 листопада до 4 грудня вона виступить у шести містах.
Джамала поєднує у творчості соул, джаз, електроніку та поп з елементами фольклору. Цьогоріч отримала Шевченківську премію та національну музичну премію Yuna за свій сьомий студійний альбом Qirim 2023-го із кримськотатарськими народними піснями. На концертах туру виконає не лише композиції з цієї платівки, а й хіти "Шлях додому", "1944", "Крила", новинки "Мій брате" та "Люблю".
– За понад два роки після повномасштабного вторгнення я побувала майже всюди, – говорить артистка. – У різних країнах відчувала важливість виступати для іноземної аудиторії, яка не знає про нас. Розказувати через творчість про нашу боротьбу та біль, щоб вони обов'язково допомагали нам. Часто це вдавалося. Використовувала свою музику, слово й імідж переможниці Євробачення-2016 у Європі, Канаді, США, Австралії. За кордоном зустрічалася з волонтерами, нашими військовими, які чекають протезування, дітьми. Надихати людей, які не в Україні, так само важливо.
Нарешті можу обійняти піснями вдома. Назвала цей тур "Свої", бо хочу побачити своїх слухачів уперше за довгий час, іще й у новому статусі багатодітної матері. Поділитися та відчути енергетику, підтримати, надихнути. Концерти нині – це також один із фактів сміливості та життя попри все.
Тур Джамали "Свої"
Івано-Франківськ, Ужгород, Тернопіль, Львів, Луцьк, Рівне
10 грудня
– Хто насправді Юда? Лише інструмент у великій грі чи усвідомлений творець зради? Це занурення у психологічний лабіринт людини, чий вчинок відгукнувся лункими хвилями в історії людства, – говорить режисерка, 30-річна Маргарита Стельмах-Юр, про виставу "На полі крові" за драматичною поемою Лесі Українки. Цього листопада поставила її в камерному театрі "Маланка", створеному торік у Києві. Заклад спеціалізується виключно на творах української літератури.
В основі драми – біблійна історія зради апостолом Юдою Ісуса Христа. Продавши вчителя, він не повісився, а купив за отримані гроші клапоть неродючої землі біля Єрусалима. Бесіда із прочанином переходить у філософську та морально-етичну дискусію, за сюжетом. У постановці додали третю дійову особу – міфічну жінку.
– Чому 30 срібників стали ціною зради й чи була вона простим людським гріхом, чи щось більше ховається за цим? Юда, затінений провиною, готовий розкрити душу. Але що ми почуємо – виправдання, каяття чи холодний розрахунок? – продовжує режисерка. – Леся Українка оживила Юду. Найцікавіше зрозуміти, яке це було життя. Персонаж має стале історичне кліше. Але злочинцями не народжуються. Ми даємо йому змогу розкрити свій бік страшної правди. Це сповідь людини, яку зненавиділи на всі віки. Вистава переносить у морок Юдиної душі та змушує замислитися над природою зради, спокути й людської слабкості.
Міфічний простір огортає сцену, на якій відбувається зустріч. Кожна постать тут не випадкова. Як і Юда, прочанин і жінка мають таємниці. У загальному сенсі це про кожну людину і прийняття власних негативних сторін. Ми інколи робимо неприємні речі та намагаємося виправдати себе, але нам усім важкий тет-а-тет зі своїм темним "я".
Вистава "На полі крові",
режисерка Маргарита Стельмах-Юр
19:00, Київ, Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, вул. Володимирська, 23в
До 11 грудня
– Може виникнути враження, що чудернацькі персонажі та грайливі сюжети Марії Василенко мають ескапістський настрій. Однак окремі деталі та загальна напруженість фантасмагоричного світу особистих візій художниці повертають із виміру вигаданого до виміру реального та гостро відчуваного, – кажуть кураторки, 36-річна Лізавета Герман і 38-річна Марія Ланько. У галереї сучасного мистецтва The Naked Room вони відкрили дебютну персональну виставку мисткині Марії Василенко, 23 роки. До експозиції "Місце, якого немає" увійшли понад 40 цьогорічних картин.
Марія Василенко закінчила Київський коледж мистецтв і дизайну й Академію імені Михайла Бойчука. Свої роботи виконує у традиції темперного живопису на фігурних дошках. Головними темами її творчості кураторки називають спробу зазирнути за ширму фізичних явищ, дотик до позалогічного досвіду та дослідження феномена свідомості.
– Василенко пропонує прогулятися помисленим нею світом, де немає звичного часопростору. Вона проживає потрясіння власним способом – міфологізує та перетворює на символи. Її світ – це проєкція свідомості, яка набуває тіла й починає діалог із довкіллям, – продовжують Лізавета Герман і Марія Ланько. – Художниця навчалася академічного станкового та сакрального живопису, але відмовилася від класичного набору прийомів. Її візуальна мова сформувалася на перехресті роботи з кольором і формальних аспектів іконопису, як-от зворотна перспектива.
Марія відмовляється від стандартної прямокутної форми картини як вікна у світ. Вона пише твори на аркушах із переробленої деревини, щоб надати їм тіла. Це наближує сакральне та казкове до глядачів. На виставці Василенко створює спільний простір існування – відриває деякі роботи від стін і робить свій міфічний світ осяжним, запрошуючи до тимчасового співжиття.
Виставка Марії Василенко "Місце, якого немає"
Київ, галерея The Naked Room, вул. Рейтарська, 21
Повну версію "Афіші" читайте на сайті Gazeta.ua
3 
1
Коментарі