У Сполучених Штатах цінують успіх, а в Україні - невдачі, - Сергій Таран

Я мав за три тижні дати студентам коледжу програму цілого курсу університету. По суті ми з ними працювали по 18 годин на добу. Після цього мені нескладно працювати в будь-якій аудиторії.

Коли почалася Помаранчева революція, я сюди приїхав і вирішив, що я вже докторат завершу в Європі тут. Тому Америку довелося залишити.

Українське життя однозначно набагато цікавіше за життя у Сполучених Штатах. В Америці все прогнозовано. Мені цікавіша Україна. Хоча з точки зору державотворення Україні і українцям дуже далеко до багатьох європейських країн.

Нам пощастило жити в часи змін. Ті зміни, які відбуваються в нашій країні, реально епохальні. Їх можна порівняти хіба що з періодом Київської Русі. Такі зміни відбуваються раз на кілька століть.

Але важливо, щоби ми пам'ятали власні уроки історії: українці завжди любили повстанців, але так і не спромоглися після повстань створити свою державу. Українці готові повставати проти диктатора і йти з дерев'яними щитами на кулі, і так само готові продати свій голос за 500 гривень. Дуже важливо – вміти створювати і захищати державні інститути і тих, хто це вміє робити.

Там все можна більш-менш прогнозувати. Достатньо взяти масив соціологічних опитувань, щоб уявити собі громадську думку в Америці протягом останніх 50 років. Навіть Трамп пройшов усі кола прогнозованої класичної американської політики, які проходили інші кандидати в президенти, - висунення, праймеріз, дебати... Зеленський же брав участь у дебатах лише одну годину.

Інституції США працюють прогнозовано і жорстко. Після того, як Трамп після свого обрання наробив багато різких заяв, інституції і конгрес зокрема дуже швидко поставили його на місце. Зараз він робить стандартні кроки для американського президента.

Трамп прийшов до влади обіцяючи електорату роботу, а не дива. Уявіть собі, що наш кандидат у президенти обіцяє таке виборцям. За нього не проголосували б. У нас виборець чекає хоч якихось соціальних виплат і швидких див, а американці – хочуть роботу. Тому Америка є Америкою, а Україна Україною.

Американське суспільство планує своє життя на багато років наперед. Я, коли там жив, планував свої зустрічі на півроку наперед. В Україні ж, навіть якщо на завтра щось планую, я ще домовляюся попередньо зранку зідзвонитися.

Америка – дуже елітне суспільство. Ми думаємо, що це країна можливостей, що будь хто із дна може піднятися вгору. Нічого подібного. Сполученими Штатами останні 50 років керують кілька сімейних кланів – Кеннеді, Буші, Клінтони. Все. Це у нас, якщо у президента син обрався депутатом, з цього роблять цілу історію. А в Америці це нормально. Цілі сім'ї балотуються в губернатори. Президент Буш-старший де факто передав владу Бушу-молодшому. Ви уявляєте на секундочку, щоб щось подібне було в Україні?

Американці збиті дуже наглухо. Щоб прийти в американську політику, треба закінчити Єль, Гарвард, мати дуже багато коштів і зв'язків. Тому американським суспільством по суті керують десь 2-3 відсотки людей. І можливо ще до 10 відсотків мають вплив на цих людей – журналісти, голлівудські актори, творці соцмереж. Це 10 відсотків еліти, які керують Америкою.

Українське суспільство в цьому сенсі набагато мобільніше. У нас не те що соціальні ліфти є, у нас соціальні ракети. Сьогодні людина може бути тамадою на весіллі, а завтра вона депутат. Сьогодні ти танцюєш на сцені, завтра ти президент.

 

Такого у США навіть близько бути не може. Як і в багатьох європейських країнах. Саме тому ці суспільства успішні – тому що вони цінують інституції і традиції.

Чим ще Україна відрізняється від Сполучених Штатів і країн Європи: на заході цінують успіх. Людині, яка хоче йти в політику, треба мати свою успішну історію. Трамп хвалився тим, що заробив мільярди. Це цінується. В Україні ж цінується неуспіх – якась чергова історія про те, що "я хотів", а "мені не дали". Якщо людина показує, що вона щось зробила, стала багатою, все, в неї шансів немає. Навпаки, чатуватимуть, чи продав ти свій бізнес і вважатимуть, що успішне підприємство, це значить - "А, ти накрав!" Ця заздрість переважає будь-які аргументи.

У житті кожного українському прем'єра настає такий час, коли він каже: "Я хотів зробити, а мені не дали, і тому я йду в політику". На заході ж кажуть: "Я зробив, мені вдалося, і тому я йду в політику".

Україна має багато комплексів меншовартості через те, що ми ніколи не мали державності. Тому успіх у нас не є основним капіталом. На заході голосують за успішних людей. А українці бідкаються на свою нещасну долю і чекають чарівників на блакитному вертольоті, які безкоштовно покажуть кіно. До тих пір поки ми не будемо цінували успішних людей, які вміють показувати результат, ми матимемо ту країну, яку ми маємо зараз.

З точки зору комфорту в Америці набагато краще. Хоча мігрувати туди треба до 16 років. Якщо ж людина старша, для неї це може біти дуже важкий перехід. Це депресія, це повернення думками до батьківщини. Це означає, що ти зранку до ночі сидиш в інтернеті і читаєш новини з України. А навколо чужі люди, які не розуміють тебе ні на рівні емоцій, ні на рівні почуття гумору.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український фотограф порахувала, скільки коштує життя в найдорожчому штаті США

В Америці немає глибинного гумору, який пов'язаний з іронією. Американський спосіб спілкування – як комп'ютер: якщо А, то це А, якщо В, то це В. Гумор прямокутний, типу: людина йшла, наступила на банан, послизнулася, впала. Всі сміються. Український гумор набагато глибший. Українці граються суміщенням не різних ситуацій, а суміщенням різних сенсів. В Америці такого не розуміють. Коли я жартував з американцями, я завжди пояснював, що маю на увазі. Коли ти живеш там місяць, це ще нічого. Але коли ти роками живеш в середовищі, яке тебе не розуміє, це достатньо депресивно.