Казкар Сашко Лірник розказав як його сім'я пережила Голодомор 1932-33-х років.
"По маминій ліній у родині моєї бабусі було 11 дітей. Вона була найменша. Залишилось двоє: вона й старший брат. Не хотіла розказувати це. А батько сам голод пам'ятає й багато розповідав. Пам'ятає, як у їхнє село Сабодаш приїхали на бричках із Жашкова (Черкащина — "Gazeta.ua") розкулькулювачі. Були там крім солдатів зі штиками, комісари в шкірянках і з червоними хусточками. Серед них і жінки. Ходили по хатах і забирали все. Те що не могли забрати — псували. Знайшли борщ — вилили надвір.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дослідника Голодомору катували в мікроавтобусі
Бабуня заховала під немовля жменьку зерна в колиску. Знайшли і його, але дитина упісялася й намочила його. То солдат взяв торбинку, висипав на вулицю й ногами розтовк по землі. Татова бабуся Мокрина рятувала тим, що клала в сінях кілька зернинок і відкривала двері на двір. Сідала коло дверей і тихенько чекала. Коли в хату залітав горобець, закривала двері й тряпкою ганяла цього горобця, поки він не падав. Потім його варили і їли", - розказав Лірник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сім'я Левка Лук'яненка пережила Голодомор завдяки гнилій картоплі
В їхньому селі були випадки канібалізму.
"Колись прибігає їхня сусідка: "Пропала дочка моя, Танічка". Бабуся боялася лишати тата самого, взяла його за руку й вони разом із сусідкою пішли до сільського голови. Каже: давай дивитися, з якої хати дим іде, топлять де. Бо жодна хата не топилася — не було що варити. Найшли, де дим ішов. Вибили двері, а там хазяйка впіймала цю дівчинку, зарізала й варила. Сама їла й сина годувала. Сусідка голими руками з кип'ячого казана на татових очах вихоплює півголови, з неї м'ясо валиться, а вона цілує її: "Танічко, Танічко моя". Син хазяйки заліз під ліжко й кричить: "Не чіпайте мене, я тільки печінку їв".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ющенко: Влада байдужа до пам'яті про Голодомор
А поруч коло села цукровий завод був. Цукру повно було й не було де його держати й держали на дворі цього заводу. Його охороняли солдати, по-українськи не розмовляли, зі штиками. Коли йшов дощ, цукор розтікався по навколишнім полям. Земля біла була. Люди приходили їсти цю землю, а військові їх кололи штиками", - зазначив письменник.
За його словами в їхньому селі за часи голодомору померло в 6 разів більше людей, ніж за роки війни.
"У війну померло 50 людей, а під час голодомору — 315. Один чоловік за кусень хліба ходив селом і збирав мертвих. Вони ще живі, ворушаться, а він: "Все одно не виживеш" і забирає. Закопував у рові й живих, і мертвих", - додав Сашко Лірник.
3 
79692
Коментарі
5