23 грудня на Майдані Незалежності мітингувальни ухвалили резолюцію про створення загальнонаціональної організації "Народне об'єднання Майдан" (НОМ). Наступного дня в центрі Києва почався прийом усіх бажаючих у лави об'єднання. Один із опозиційних лідерів Юрій Луценко з трибуни Майдану повідомив, що якнайшвидше слід зібрати 10 мільйонів осіб-учасників НОМу. Основними завданнями організації назвали формування нової української Конституції, формування плану дій для країни і забезпечення захисту учасників Евромайдану.
Мені це нагадало Польщу 1988-90-их років. Тоді, коли поляки під керівництвом Леха Валенси створили організацію "Солідарність". Вона об'єднувала всіх робітників, службовців і селян, незалежно від партійності, чи якоїсь іншої приналежності. Тоді люди об'єдналися, бо їх об'єднувала ненависть до комуністичного режиму. Сьогоднішнє становище України можна прирівняти до тодішнього польського руху, бо зараз, якщо реально подивитися на всі 45 мільйонів населення України, то абсолютна більшість людей не підтримує владу. Вона викликала до себе негатив злодійством, обкраданням бюджету, знищенням малого і середнього бізнесу, тобто всією своєю діяльністю. Це загальне незадоволення охоплює весь народ. Керівники всеукраїнського об'єднання Майдан правильно зробили, що утворили відкритий оргкомітет, куди можуть увійти інші люди і представники партій.
Ідея зібрати 10 мільйонів дуже хороша. Дуже добре, що хочуть організовувати майдани в областях. Три опозиційні партії добре структуровані. Але можна ще залучити партії непарламентські і спільно братися за збір підписів. Те, наскільки швидко буде зібрано 10 мільйонів не так важливо. Головне, щоб цей рух розгорнувся широко.
Слід висунути загальну програмну ідею. Фактично її висловив Віталій Кличко, словами про перезавантаження всієї влади. Перезавантажити можна наступним чином - коли назбирається 10 мільйонів, почнеться тиск на політиків і тоді, можливо, що ті, хто підтримують Януковича, почнуть переходити на бік народу. Бо в них, в дійсності, з народом спільного більше, ніж з Партією регіонів. Вони відірвуться. Кажуть, що там близько 60 депутатів хотіли вийти з партії після розгону демонстрації, але їм не дали через серйозні погрози зруйнувати бізнес та інше. Цим, ніби, займається Клюєв. Але це лише епізод. Коли протестний рух почне зростати і перевищить 10 мільйонів, настрої зміняться і депутати перейдуть на інший бік. Тоді опозиція в парламенті може скласти більше 226 депутатів і без комуністів, які завжди підводили. Тоді почнеться нормальний конституційний процес реорганізації державної машини. Рада ухвалює закон про нові вибори, закон про прокуратуру, а далі - змінює уряд і схвалює перехід на парламентсько-президентську форму правління. Далі можна призначати дострокові вибори президента і Верховної Ради. Сама ж Рада може розпуститися. Люди мають бути готові, що це протягнеться до березня 2015 року. Треба робити все, щоб схилити "регіоналів" перейти на бік народу.
Сьогоднішній Майдан не схожий на Народний рух кінця 80-их. Тоді була імперія. В Україні були люди, які не хотіли демократизації, але була і частина, яка хотіла незалежності України. Поступово ця ідея розширювалося, фактично на першому плані залишалася боротьба за демократизацію. Тоді і міліція і КГБ чинили опір, все було серйозно. Далі виникла ідея - перетворити рух у партію. Були і противники цього. Але, коли Гельсинську спілку перетворили у партію і в 1990 році, були перші більш-менш демократичні вибори, 11 членів нашої партії стали депутатами Верховної Ради.
Було багато тих, хто вважали, що демократизація це експеримент, який здійснює влада, щоб виявити незадоволених. Але, тим не менше, після виборів в 90-их демократизація відбулась значна. До Руху почали приєднуватися багато людей. Його ядро складали 200-300 тисяч по всій Україні, які впливали на мільйони і таким чином відбувалася активізація.
Різниця між сучасним моментом і тодішнім у тому, що тоді був ентузіазм і оптимізм, бо руйнували деспотичну комуністичну систему. Руйнували залежність від Москви. Кожен крок на шляху до демократизації був радістю. Зараз інша атмосфера. Тоді ми йшли від деспотії до свободи, а тепер є небезпека для української незалежності. Є загроза, що ця антинародна влада поверне народ під Москву. Це основне. Тому молодь, яка вийшла на бунт, понесла основне гасло "Україна — це Європа". Молодь заявила про свою патріотичну зрілість.
Небезпек зараз дуже багато, бо політична боротьба завжди з ними пов'язана. Мирна стратегія, яка обрана, є тверезою, бо тільки в такий спосіб вибудовується конструктивний підхід. Інший спосіб привів би до катастрофи. Та загроз багато, по-перше, є замахи на активістів по всій Україні. По-друге, закривають осередки активістів Євромайдану. По-трете, інформаційне поле наповнюють чутками, підривають довіру і авторитет.
Протидія з боку влади дуже сильна. Вона має в своїх руках зброю, "Беркут", міліцію і це перше, що в них напоготові. Адміністрації теж у їхніх руках, тому адміністративні заходи - теж важіль впливу. Треба бути готовим до різного. Я переконаний, що переможе народ, бо його 45 мільйонів, а з боку влади - невелика купка службовців і клерків. Якщо у них зараз і є слухняні прихильники, то це слухняність до певної межі.
2 
1
Коментарі
30