Середа, 30 вересня 2020 11:04

"Кримські татари - як бумеранг. Куди б доля не закинула, все одно повертаються додому"

"Кримські татари - як бумеранг. Куди б доля не закинула, все одно повертаються додому"
Алім Алієв, 32 роки журналіст, громадський активіст Народився 2 серпня 1988-го у місті Чирчик в Узбекистані. Через рік з родиною повернувся до Криму. Мати - вчителька кримськотатарської мови, батько займається туристичним бізнесом. Отримав ступінь магістра політології в Таврійському Національному університеті імені Володимира Вернадського. Закінчив Європейську дипломатичну літню школу при Міністерстві закордонних справ Чеської Республіки. Випускник програми Open World та семінару "Відповідальне лідерство" Аспен-інституту в Україні. З 2006-го до 2010 року працював журналістом у кримській газеті "Авдет". Є автором рейтингового дослідження "20 найвпливовіших кримських татар". У співавторстві із журналісткою Севгіль Мусаєвою написав книгу-розмову "Мустафа Джемілєв. Незламний". Співзасновник громадської організації КримSOS. Є ініціатором створення диджитал-музею депортації кримських татар "Tamırlar". Місяць тому став заступником генерального директора Українського інституту, який функціонує при Міністерстві закордонних справ. Член українського ПЕН-клубу. Остання книга, що привернула увагу - "Сила безсилих" Вацлава Гавела. Любить слухати джаз. Останній фільм,який сподобався - "Біла стрічка" Міхаеля Ганеке. Хобі — сучасне мистецтво, подорожі. Неодружений. Живе в Києві.Фото: Тарас Подолян

- Я переїхав до Києва на запрошення Ахтема Сеітаблаєва. Він запропонував стати директором "Кримського дому". Тоді для мене це був виклик - чи готовий я брати на себе більшу відповідальність? Ми можемо багато говорити про те, що щось не працює. Але не всі готові йти і змінювати систему, - каже журналіст і громадський активіст Алім Алієв у кав'ярні "Золотий дукат" по вул. Інститутській у Києві. Замовляє американо з молоком і маленьку цукерку з курагою і мигдалем. Під час розмови багато посміхається.

Вашу родину депортували з Криму до Узбекистану. Що про це розповідали рідні?

Я з дитинства знаю слово "сюргюн", що на кримськотатарській означає "вигнання". Бабуся з дідусем часто брали мене на мітинги, пов'язані з депортацією. Бабуся була депортована у 17 років. До них додому прийшли НКВДисти нібито робити перепис населення. Через два дні повернулися. Дали на збори 15 хвилин і депортували. В дідуся така ж історія. Вони з бабусею познайомилися вже в Узбекистані.
Ми не змогли повернутись назад до Бахчисараю 1989 року, коли це стало можливим. Будинки або взагалі не продавали, або ціни на них були штучно завищені. Радянська пропаганда сильно лякала населення, яке було завезене до Криму після 1944 року. Ми змушені були купити дім у селі Геройське - між Саками та Сімферополем.

З чим асоціюється дитинство в Криму?

З поїздками півостровом, великою кількістю друзів, гостей вдома. Пам'ятаю великі кримськотатарські свята. Приїжджали люди з різних міст та селищ. Святкували дух єдності. Коли був малим, у нас вдома завжди залишалося багато людей. Жили тижнями. Вони повертались з Узбекистану і шукали для себе домівки в Криму.
1990-х наша родина займалася сільським господарством, бо кримських татар тоді не брали на роботу. Жартую, що ми стали першими бізнесменами в Криму. Торгівля, туризм та сільське господарство з'явились на півострові через те, що кримським татарам треба було якось виживати.


Коли ви навчалися в університеті, вам часто траплялися русофіли?

У нас була дуже різна кафедра. Більшість проукраїнських викладачів зараз у Києві. Решта - відверті російські шовіністи - просували політику Олександра Дугіна (російський політолог та філософ, який пропагує ультранаціоналістичні імперські ідеї. - Gazeta.ua). Вони й досі викладають у Криму. Деякі з них стали ідеологами "Кримської весни" і пропагандонами Аксьонова. Коли я був студентом, лише одна викладачка запропонувала вибрати мову, якою вивчати предмет. Всі інші відразу викладали російською.

2014 року ви разом із Тамілою Ташевою та Севгіль Мусаєвою заснували громадську ініціативу КримSOS. Це була ФБ-сторінка, яка перетворилася на потужну громадську організацію. Як це вдалося?

КримSOS - це реакція на перші події в Криму. Спочатку писали новини, а потім почали приймати перших переселенців, допомагати журналістам та правозахисникам. Ми відслідковували всі події і фіксували їх. Потім допомагали переселенцям з Донбасу. Зараз наша організація має декілька функцій. Адвокатська - допомога внутрішньо переміщеним особам. Правозахисна - моніторинг порушення прав людини, підтримка адвокатів політв'язнів та їхніх родин в інформаційній компанії. Ми надаємо юридичну консультаційну допомогу тим, хто зараз живе в Криму.

Чи багато переселенців змушені були повернутися назад до Криму?

Більшість залишилась. Повернулися лише ті, які не змогли себе тут знайти. Важливо бути в кримськотатарському середовищі. Якщо в Києві є змога повчити нашу мову, то в інших регіонах такої можливості немає. Проблемою стало майно. Ціни на квартири зависокі. Допомога від держави була мінімальна, допомагали міжнародні організації. Ми разом з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців надавали ґранти для відкриття власної справи. Важливо було не просто надати гуманітарну допомогу, а допомогти зробити так, щоб люди могли самостійно себе забезпечувати.

У Криму у вас залишися родичі і друзі?

Так, з ними щодня спілкуюся. Хочу розвіяти міф, що всі мешканці Криму - проросійські. В мене є друзі - етнічні росіяни. Вони кажуть, що знають, що таке Росія. 2014 року говорили іншим людям, що не треба ходити на референдум. У Криму залишилося багато патріотів. Але їхній патріотизм тримається на сильній внутрішній відвазі та ентузіазмі. Наше завдання тут - не просто казати, що Крим - це Україна, а робити якісь реальні дії.

Чому російська окупаційна влада так не любить кримських татар?

В основі цього лежать глибокі соціально-культурні та політичні зміни. Одна з причин - заміщення населення. З півострова виїхали від 35 до 50 тисяч переселенців. А до Криму в'їхали приблизно пів мільйона нового населення. Це військові, ФСБшники, чиновники, пенсіонери та бізнесмени. Друга річ - це намагання змінити ідентичність. В кримських татар вона базується на мові, територіальній приналежності і на культурно-релігійних традиціях. Замість цього окупанти намагаються створити штучний наратив "кримський народ", на кшталт "радянської людини". Це абсолютно фейковий термін, який має сильно виражену російську історичну пам'ять.
Серед кримських татар є такий лейтмотив - "живи в Криму". Якби не було важко емоційно, не треба виїжджати. Зараз росіяни роблять все, аби етнічне населення лишало півострів. Не треба давати їм задоволення - відчувати себе повноправними господарями. Кримські татари - як бумеранг. Куди б доля не закидала, ми все одно повертаємось додому. Так буде і цього разу, бо інакше я б не витрачав молодість на те, чим зараз займаюся.

Коли кримські татари зможуть повернутися на півострів?

Впевнений, що окупація закінчиться раніше, ніж за 20 років. Але це складний пазл. Він залежить від того, як складеться ситуація в путінській і постпутінській Росії. Від самої України залежить - наскільки чітко ми будемо йти по вектору євроінтеграції, як далі вибудовуватимемо прозору і чесну політику всередині країни. Третя частина пазлу - міжнародна підтримка. Тиск зі сторони західних партнерів і всього цивілізованого світу на Росію, в тому числі санкційний. Санкції працюють, але вони не дають одномоментного результату.
Вся історія з Кримом - це наш марафон. 2014 року я думав, що ми біжимо спринт. Зараз швидко все вирішимо і далі кожен буде займатись улюбленою справою. Але виявилось, що це гра в довгу. Для мене важливо відбудовувати тут інституції, які можуть бути перенесені після деокупації на півострів.

Як оцінюєте політику держави у кримському питанні?

Бачу бажання Міністерства закордонних справ посунути цю тему. Заступницею Дмитра Кулеби стала кримська татарка Еміне Джапарова. Мене запросили у міністерстві посилювати напрям Криму. Маємо побудувати системну міжнародну платформу по Криму, адже на сьомий рік окупації її досі немає. Тепер бачу світло в кінці тунелю. Дуже багато зусиль докладають наші, європейські та закордонні організації.
Кримські татари досі не визнані корінним народом. Це - нонсенс. Наш народ сформувався на території України і не має іншої батьківщини. Закон про визнання кримських татар чекають дуже давно, як і зміни до 10 розділу Конституції України щодо національної територіальної автономії кримських татар. Яка не буде преференцією, а стане допомогою у збереженні ідентичності.
У нас є велика проблема з мовою - вона на межі зникнення. Молодь розуміє, але вже може і не говорити кримськотатарською. Нам важливо не втратити дітей, які народились чи пішли у школу під час окупації. Якщо це станеться, нам буде важче повертати Крим.


Торік ви стали ініціатором створення диджитал-музею депортації кримських татар Tamırlar. На якому етапі він зараз знаходиться?

Я про це говорив нещодавно із Мустафою Джемілєвим. Цей музей є важливим. Для його відкриття потрібна політична воля. Є проблема з браком артефактів, але можна було б це якось вирішити. Зараз ми записуємо історії депортованих. З часом їх стає все менше, бо жертви трагедії помирають.

Яке улюблене місце в Криму?

Бахчисарай. Звідти моє коріння. Це місто моєї та кримськотатарської екзистенційної сили. Я люблю поєднання моря і гір. Душевний баланс приходить, коли спостерігаєш із гір за морем чи навпаки.

Які страви з кримськотатарської кухні подобаються ? Які заклади порадите?

Янтики та манти дуже люблю. Коли приїжджає мама з Криму, то я жартую, що набираю декілька кілограмів одразу. Наша їжа - калорійна. Я люблю сам готувати, це для мене релаксивна річ. Рекомендую в столиці відвідати "Мусафір" та "Софра". У Львові є також прекрасні "Кримські янтики".

Відчуваєте себе щасливим?

На 100 відсотків - ні. Коли знаєш, що не можеш жити або хоча б поїхати на деякий час в свою екосистему, то важко відчувати себе щасливим. З 2014-го по 2016 рік у мене були проблеми зі здоров'ям через нервове напруження. Тепер розумію, що треба вчитись відпочивати і знаходити якусь елементарну радість, щоб не гекнути по дорозі. Для мене щастя - знати, що поруч є близькі й кохані люди. Але це також і енергія рідної землі.

Зараз ви читаєте новину «"Кримські татари - як бумеранг. Куди б доля не закинула, все одно повертаються додому"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 8478
Голосування Чи потрібно відновлювати постачання води з Дніпра в окупований Крим?
  • Ні. Окупанти повинні самотужки забезпечувати окуповану територію
  • Так. Там також живуть люди
  • Потрібно воду продавати задорого
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути