Із черговими заморозками на Центральному залізничному вокзалі почали масово збиратися безпритульні. Вони приходять сюди лише надвечір, аби зайняти зручне місце для ночівлі та зігрітися. Коли сходить сонце, залишають приміщення.
— Доки було тепло, ми ночували біля вокзалу під мостами, біля смітників, або будь-де, — каже безпритульний Іван, 34 роки. — Біля мусора спати найкраще, бо тут викидають багато доброї їжі. Особінно біля базару (який розташований на Привокзальній площі. — "ГПУ"). Устав — і зразу поїв. Тепер на вулиці за ніч задубію так, що й горілка не поможе. Того на ніч усі йдуть у вокзал. Там тепло, пахне гарно.
Працівники охоронного підрозділу, що забезпечує правопорядок на вокзалі, розповідають "ГПУ", що за останню декаду на ніч у зали очікування сходяться все більше безпритульних.
— Ті, хто більш-менш нормальні, ночували тут і літом, ми знаємо їх в обличчя. Вони акуратні, ніколи не нагадять, присядуть собі тихо в кутку, їх ніхто й не бачить. Але то були поодинокі випадки. Із початку нового року їх на вокзалі стільки, що не встигаємо виводити бомжів із вокзалу. Виведемо одних — одразу ж приходять інші, або ті самі повертаються з вулиці, — говорить "ГПУ" вокзальний охоронець Андрій, одягнений у світлу комуфляжну форму.
Кажуть, що з правого боку на першому поверсі центрального корпусу вокзалу збираються переважно бездомні жінки. Але основне місце ночівлі усіх бомжів — другий поверх Південного вокзалу.
Кореспондент "ГПУ" разом із фотокором та охоронцями пройшовся вокзалом у середу ввечері. При вході до зали очікувань на першому поверсі правоохоронці показують шістьох бездомних бабусь. Вони сидять біля колон на стільцях. Біля кожної — зачовгані сумки, із них стирчать пусті дволітрові пляшки, старі пакети. Трохи далі на підлозі сидять, підперши один одного спинами, двоє літніх чоловіків. Під ними — мокра калюжа. Їхні обличчя укриті синцями, подряпинами. В одного на носі велика свіжа рвана рана. Охоронці вимагають вийти із приміщення. Бездомні починають конфліктувати, сваритися, відмахуються. Чоловіки ледь не голосять на всю залу очікувань, тому на нас звертають увагу інші пасажири. Зрозумівши це, охоронці відходять від бомжів. Загалом місця для ночівлі в одній залі зайняли дев"ять безпритульних.
Бездомні починають конфліктувати, сваритися, відмахуються
— Це ще не всі, — розповідає "ГПУ" охоронець вокзалу. — Після опівночі їх сюди наб"ється набагато більше, ще й битимуться між собою. Вони створюють багато проблем і пасажирам, і нам. Силоміць витягувати їх із вокзалу не маємо права. От вони й кубляться тут. А що? Кажуть, ніби чекають на електричку. Зрозуміло, що їхати вони нікуди не будуть.
Сморід від немитих тіл чути також по закутках на другому поверсі Південного вокзалу. Там теж дрімає багато бездомних. Зо два десятки пасажирів відсідають від них якомога далі. Бачу, як кілька чоловіків піднімаються із валізами до зали очікувань, вдихають повітря, а потім тікають від смороду вниз. На одному з сидінь сидить скромно одягнений чоловік. Називається Вікторем Сташуком, 55 років. На колінах він тримає пластиковий лоток із варениками, баночку сметани та паперову кружку з чаєм.
— Живу на вокзалі півроку, — каже чоловік. — За цей час мене вже всі тут знають. Я не ворюга, завжди приберу за собою, якщо насмітив. Дівчата з вокзальних кіосків часто просять мене винести сміття, або принести ящики з вулиці. За це дають щось поїсти, кавою поять. Доки був сезон, їздив із знайомими бездомними по дачах Київської області. Допомагав проводити світло. За фахом я електрик.
Віктор Миколайович родом із с. Кулябівка Яготинського району на Київщині. Має старшого брата Володимира, який мешкає в Києві, сестру Тамару. Був одружений, жінка Ніна народила йому доньку.
— Потім Ніна двічі робила аборти, дітей ми більше не мали. Жили в Переяславі-Хмельницькому, там я працював електриком на швейній фабриці. Донька Людмила після школи закінчила кулінарний технікум, поїхала жити в Ялту, там одружилася. 2002-го виявилося, що дружина потайки виписала мене з квартири і продала її. Я в той час був у Києві. Коли приїхав, у помешканні жили чужі люди. Через все це я сильно запив, а за рік мене затримала міліція — за крадіжку велосипеда, що належав доньці прокурора Бориспільського району. Засудили на два роки, відсидів.
Віктор Сташук говорить, що й далі житиме на вокзалі. Київських родичів, які мешкають на Відрадному, він не має наміру непокоїти. Із дружиною спілкуватися не хоче.
— Усе, що я нажив за життя, вона продала, пустила за вітром. Цього я їй не вибачу, — каже бездомний.
3 
7644
Коментарі